УкрФейсбук традиційно посміявся із одного недолугого кандидата в президенти. Але сміятися тут ні над чим.

Є таке Hate Night Show на “5-му”. Блогери там щось говорять, з кимось дискутують. От прийшов відомий ультрапопуліст Сергій Каплін.

В процесі програми ведучі потролили цього прекрасного кандидата в президенти, змусивши його захищати програму партії Адольфа Гітлера (не всю, а деякі пункти) як свою. Каплін захищав. Народ по соцмережах, звісно, реготався. А реготатися немає причин.

По-перше, тому, що особливої різниці між соціал-популістом Капліним і націонал-соціалістом Гітлером в економічній площині бути і не могло. І не тільки між ним. Почитайте економічну складову кандидата від колишнього Соціал-Національної партії України. Знайдете там спільні речі і з тим, і з іншим. Просто це ягоди одного поля – лівацького, популістичного і т. ін.

По-друге, Каплін – він, я більш ніж упевнений, насправді грає роль. І “простої людини”, і “соціал-демократа”. А роль він грає не для самого себе. А для вас, любі мої маленькі українці. Він грає роль для вас, щоб ви зааплодували йому і провели його у парламент, де так зручно, тепло і вигідно сидіти. Можливо, не тільки його – а і якусь його “партію”, неважливо, як вона буде називатися.

Якщо ви зараз скажете, що хто такий Каплін і кому він цікавий – я відправлю вас у 2012-й рік, де Радикальна партія Олега Ляшка набрала рівно 1,08%. І депутатів від РПЛ був рівно один – сам Ляшко, вигравши свій мажоритарний округ. А за всього лиш два роки РПЛ набрала 7,44% і створила власну фракцію. Звісно, велику роль відіграли гроші Ахметова, безперервний піар на ТРК “Україна” – але штука ще й в тому, що українське суспільство, воно не має імунітету до популізму. І з великим задоволенням заковтує цього черв’ячка, який висить на відповідному гачку.

Якщо вам цікаво, то 1928 року (всього за 5 років до приходу до влади) НСДАП набрала на парламентських виборах лише 2,63%. Це був дев’ятий показник серед партій. І депутатів від партії Гітлера в Рейхстагу було 12. Із 491 усього. 1928-го. За 5 років до того, як Адольф Алоїзійович став канцлером Німеччини і перевернув усю світову історію.

Так що сміятися треба не з Капліна. А з того, що українські виборці так легко довіряють свої голоси людям, які не просто готові підписатися під економічною програмою нацистів (добре, що тільки економічною), а й мають практично ідентичний світогляд – або принаймні упевнено впарюють його електорату. Людям у Веймарській республіці теж дуже подобалося те, що говорять націонал-соціалісти – і за два роки із 12 депутатів фракція НСДАП виросла до 107 депутатів. А ще через два роки стала першою в Рейхстагу за кількістю зайнятих місць. А ще через 1,5 роки залишилася єдиною партією в парламенті.

От і думайте, сміятися чи не сміятися.