Історію із “забутими” 9000 євро завершено, можна робити умовиводи.

Головний умовивід в цій історії, на мою думку – це те, хто в цій історії справжня жертва. А це аж ніяк не претендент у кандидати в президенти Дмитро Гнап. А зовсім навпаки – партія, яка висунула його у президенти. І ось чому.

Дійсно, на фоні усіх інших чи більшості кандидатів Гнап не зробив нічого такого, на чому можна було б загострювати увагу більше одного дня. Ляшко, партію якого вибрали в Раду 2014-го та, імовірно, виберуть 2019-го, персонаж значно гидкіший і негативніший. (Тобто в принципі негативний, а діалог в кулуарах ПАРЄ із Скабєєвою йому аж ніяк не індульгенція.) Але!

Гнап увійшов у вибори не з вулиці. І не зі стандартно-шаблонного партійного проекту. А з партії. В чому різниця? Приблизно у тому ж, у чому й між “молоком” і “молоковмісним продуктом”, між “ковбасою” та “м’ясомістким продуктом”. Зовні і те, й інше виглядає однаково. Різниця у тому, що всередині.

“Сила людей”, наскільки я можу судити із наявної у мене інформації – це саме партія, а не партійний проект імені чи під егідою когось там. І вибудовує свою діяльність за принципами, які не притаманні більшості, можливо, жодній іншій “партії” (а по суті – “партійному продукту”). У такому випадку для партії важливою є репутація. Бо це по суті своїй головний актив. Ляшко (ви вже вибачте, що я вчепився за цього персонажа, але зручний приклад) може продати своєму головному виборцю на ім’я Ринат свою лояльність, свої лобістські послуги. “Сила людей” вибудовується таким чином, що продати своїм виборцям може лише свою унікальність.

Саме цією унікальністю вирішив скористатися і Гнап. Дивіться – є принципово інша, чесна і відкрита партія, яка чесно і відкрито веде свою діяльність, яка чесно і відкрито провела внутрішньопартійні вибори і вибрала (чесно і відкрито) мене. Значить, я який? Правильно – чесний і відкритий. Тобто Гнап використав імідж “Сили людей” на свою користь. І саме як кандидату від “Сили людей”, а не як конкретному Дмитру Гнапу, люди скидали гроші на заставу – це вони стверджували самі, в соцмережах.

А потім виявилося, що репутація у Гнапа, м’яко кажучи, небездоганна. (В принципі, для тих, хто не очаровувався і критично ставився до персонажа – це було більш-менш відомо і до історії із грошима “Слідство.інфо”, але більшість обламалася саме зараз.) І ця історія ляже плямою на репутацію партії. Навіть якщо партія зробить правильні висновки і оприлюднить їх у вигляді офіційної заяви.

(Ліричний відступ. Ідея внутрішньопартійних праймеріз взагалі-то непогана, в інших країнах вона так чи інакше працює. Але особисто мені – і я писав про це другу із СЛ – не сподобалося те, що люди просто заходили у партію під ці праймеріз, тобто під президентські вибори. На мою думку, було б доцільніше поставити планку на кшталт “бути членом партії не менше 2 років на момент праймеріз”. Це означатиме, що кандилатом стане людина, яка прийшла у партію точно не під ці конкретні вибори.)

І от питання – хто більше втратив? Гнап – скоріш за все, використавши ресурс президентської кампанії на максимум, на осінь впишеться у якийсь перспективніший з точки зору потрапляння до Ради проект. Як Лещенко-Найєм-Заліщук в БПП-2014. (Тут я не просто так згадав Лещенка. Бо, якщо ви забули, я нагадаю – саме Лещенко 2005-го брав участь у цькуванні Ющенка своєю статтею “Син бога”, що врешті-решт призвело до результатів виборів-2006, які стали першим кроком до повороту в авторитаризм і фактичну ширку Януковича і Тимошенко. І це аж ніяк не збентежило Порошенка, який був тоді, 2005-го, на протилежному від Лещенка боці барикад. Взяв до себе у список.)

Або, знайшовши якісь спонсорські гроші – більше ніхто йому не скидатиметься, як ви розумієте, – Гнап полізе на якийсь округ, де не буде серйозних конкурентів. Тобто, підозрюю я, без заняття – і, можливо, без депутатського мандату – він не залишиться.

“Сила людей” – уже отримує на горіхи через цю історію. Історію, яка сталася за кілька років до приходу Гнапа в партію. В принципі, отримує заслужено – як я вже сказав, не тягніть до рота усяку гидоту, не перевіривши. Але. “Сила людей” має таку електоральну базу, принаймні, позиціонує себе як партія для таких людей, які не падають на коліна перед іконою вождя, які не закривають очі на ті чи інші факапи. І тому по ній, по її потенційному електорату ця історія вдарить значно сильніше. І відмиватися доведеться партії, а не Гнапу. Бо Гнап. повторюся, в тій системі координат, куди він мріє потрапити – досить стандартний персонаж, навіть більш позитивний, ніж негативний, на фоні Ляшка, Тимошенко, навіть Садового з Березюком.

Тому в цій історії Гнап не “жертва”, а “злочинець”. І найбільший його злочин у тому, що він зіпсував репутацію партії, яка цією своєю репутацією могла задати новий корисний тренд в українській політиці.