Як же, напевно, смішно і страшно жити Уляні Супрун в нинішній Україні.

Я хотів розпочати цей текст фразою “Як добре, що Супрун не читає оті ваші інтернети”, але це буде неправдою, бо я сам в цій історії волєнс-нолєнс взяв участь – осьосьочки. Тому давайте без вступу, а відразу до діла.

В.о. міністра охорони здоров’я заявила, що  Україні варто було б легалізувати медичну марихуану. Пояснила, навіщо. Навела аргументацію. Розжувала, як для семикласників. Здавалося б, що тут обговорювати – я про слова Супрун, а не про інші аспекти питання (наприклад, як проголосує це питання Рада). Але.

Це ж Україна. А українці – народ відсталий, у деяких моментах не просто, а дуже відсталий. Тому реакція по соцмережах була наступною. Це я тільки під одним постом коменти заскрінив, але вони в принципі сюди майже однакові.

Ви знаєте, я думаю, їй до біса важко. І навіть не від супротиву медичної мафії – хоча це теж, безперечно, дуже складний процес, поборювання усіх цих богомольців-тодурових та ін. Їй важко від можливого усвідомлення того, що – а для кого вона усе це робить? Для оцих от людей? Для оцього от дрімучого середньовіччя, яке скаженіє від елементарних, здавалося б, речей – секс-освіти для підлітків.

Люди, як навіжені, ржуть над пропозицією Супрун (так, перекрученою різними помийними сайтами в заголовках – але хто заважає клікнути і почитати, або зайти на сторінку самої Супрун і глянути там? Заратустра? ну да…), пропозицією, яка може реально полегшити життя тисячам людей. Бо це ж так смішно, ржачно. Знаєте, як у дитинстві діти – мій старший уже це переріс, у молодшого це ще попереду – ржуть над словами “піся”, “попа”. Але це  5-6 років, а ці люди цілком очевидно уже давно дорослі…

А навіть якщо й не медичну, а взагалі марихуану легалізувати. Чомусь усіх цих ревнителів, поборників і захисників ні разу не бентежить ні те, що бухло можна купити у кожній крамниці, а донедавна ще й цілодобово, ні статистика злочинів, зроблених під “кіром”, ні кількість п’яних ДТП. Це їх не веселить, не смішить, не обурює. Вони на це взагалі не реагують ніяк. Певно, як на даність. (Як в совку реагували на алкашню на робочому місці – виховували, “строгіє с прєдупрєждєнієм” виписували.) А от марихуана – ви шо, це ж капєц, разложеніє і сатанізм.

Уляна Супрун знаходиться в Україні в унікальній ситуації. Вона як на машині часу приїхала у минуле. Правда, я не думаю, що це їй подобається. Взагалі, коли ти живеш в цивілізованому суспільстві, а потім потрапляєш в те, де цієї цивілізації значно менше… Ну от уявіть, що вас з 2019 року перекинули у 1989-й. І ви такий, спокійно заїхавши в “Ашан”, скупившись без істерик і квадратних очей, ідете повз чергу за незрозуміло чимось, зазвичай відверто гівняним чимось, повз чергу, яка стоїть уже годин 5. А, може, з учорашнього вечора. Якою буде ваша реакція? Отак, певно, реагує на усе це – якщо бачить – і Супрун.

Але Бог з нею, Уляною. Вона доросла людина, має свою голову на плечах, набридне – збере речі і полетить в США. Мова про нас із вами, про наше суспільство. Яке отримало в руки інтернет, але, замість того, щоб пошукати в ньому інформацію про користь медичного канабісу, про дослідження і висновки, про країни, в яких він легалізований – сидить і рже по камєнтах, як 30 років тому під сільським клубом чи десь на міському мікрорайоні. Можливо, із тими ж самим сємками в роті.