Ходив сьогодні на закупи, і біля одного супермаркету бачив таку цікаву секунднку картину, яку ніхто, крім мене, і не помітив.

Заходила в АТБ старша пані, такого, вже не перший рік пенсійного віку. І чомусь перед дверима призупинилася, чи може щось піднімала, а я не побачив, чи спіткнулася. Але я побачив уже як вона випрямлялася, і вийшло, що вона кланялася перед входом в АТБ. “Як у церкві”, – подумав я автоматично.

А потім, блукаючи по рядах і набиваючи тачку усім потрібним, думав. Думав, що для будь-якої людини з СРСР, де ця бабця народилася і прожила активну частину свого життя – такий супермаркет, звичайнісінький АТБ, який є у кожного з вас на районі, був би справжнім храмом. Бо це ж тільки у міжвоєнний період та ще може за часів пізнього Сталіна та раннього Хрущова комунізм був реальною релігією радянських людей. Уже при пізньому Хрущові це почало зникати, а вже при Брежнєву весь соціалізм із мізків радянських людей вивітрилися, і стало воно банальним споживацьким суспільством, точніше, суспільством дефіциту. І оцей дефіцит – це були реальні релігійні святині того часу.

(Саме тому я сміюся із тих байок, в яких намагаються розказати, які радянські люди були щедрі і безкорисливі, духовні та інтелігентні. Ні, якби я не жив у ті часи, може, я б і повірив у ці казочки – а так я сам немало бачив, а ще більше чув. Як подруги розсварювалися на все життя через те, що одна перекупила у універсамі залишені для іншої чобітки, як люди стояли у чергах за елементарними продуктами…)

А тепер уявіть людину із 1975-го – цій пані, героїні мого тексту, тоді було десь 30-35 років – у нинішньому АТБ. Хоча б АТБ, я вже не кажу про якісь крутіші супермаркети, наприклад, Le Silpo чи “Ашан” (про ТРЦ на кшталт “Дрім Тауна” навіть заїкатися боюся). До речі, у Парфьонова в “Намєднях” описані подібні випадки – коли люди, дружини радянських спеціалістів, які перебували в капкраїнах у відрядженні, потрапляли у тамтешні супермаркети.

Так от це реально ж релігійний екстаз – згадайте усі оті збіговиська Аделаджів, Мунтянів і т. ін. Дуже подібні припадки що там, що там.

І от що я подумав, уже під’їжджаючи до каси – може, у нас саме тому по усіх усюдах натикано цих супермаркетів (у мене на п’ятачку три супермаркети, а був і четвертий), що вони для наших людей, у переважній своїй більшості досі радянських чи максимум пострадянських, не просто місцями для закупів, а справжніми храмами, про які вони так мріяли у дикі брежнєвські часи?