Вашій увазі – історія о мальчікє Юрє, которий любіл (ХАХАХА) да, любіл дєньгі. Розказую.

Почалося усе з того, що хтось виявив цікавий факт – в Німеччині на концерті “Песня года” (так-так, ви не помилилися, це та сама совкова пєсня года, яка за порєбріком дожила до наших днів; що вона робить в Німеччині? а на це дасть відповідь тверде перебування в топ-20 відвідуваних в цій країні сайтів такий ресурс, як “Одноклассники” – так-так, це ті репатріанти, яких в Німеччині вважали німцями, а по суті вони московити і совки) запланований виступ най, певно, відомішого українського гурту останніх місяців – KAZKA.

Новина швидко розійшлася уанетом, ЗМІ натулили новин – і змусили менеджмент гурту якось реагувати. Менеджмент гурту якось відреагував.

Пояснення, скажем прямо, таке собі. Прямо в лоб – ні, ми не виступаємо на “Песне года” – ніхто не сказав.

В принципі, KAZKA – взагалі лаконічний проект. Ось, наприклад, що сказано про гурт у них на сайті у відповідному розділі.

Небагато інформації, правда? Максимум, що можна витиснути з цього скріншоту – що вони навіщось мають аккаунт у Вконтакте (і, якщо у вас є VPN, ви можете виявити, що буквально в листопаді є свіжий запис на сторінці, значить, не зовсім закинутий аккаунт). Цікаво, навіщо він їм…

Отже, здавалося б, зрада відміняється – тим паче, що із списку учасників “Песни года” на сайті розповсюджувача квитків KAZKA зникла. Але.

Ось скріншот із ФБ-сторінки організатора концерту “Песня года” в Німеччині. Зверніть увагу на дату посту.

1 листопада. Місяць ця інформація гуляє в Facebook, а менеджмент гурту рівно до того моменту, коли вона спливла уже у всеукраїнському масштабі – і не зачухався. Їм все одно, що і де пишуть про гурт? Я 2006-го працював у прес-службі голови Запорізької ОДА Євгена Червоненка, то кожного ранку робив моніторинг згадувань його прізвища по ТБ, на радіо, в місцевих газетах та в інтернеті. Важливо людині було, як її згадують. А цим, бачте, і нецікаво…

З’явилася ще й така, звісно, неофіційна і неперевірена інформація.

До речі, про менеджмент. А хто ж продюсує цей невідомий, але мегапопулярний, як мінімум на Youtube, гурт? Виявляється, така контора, як Mamamusic.

До речі, зверніть увагу – української версії на сайті немає, зате є представництво у Вконтакте. (Чи принаймні було до червня місяця. Останній запис на сторінці – за іронією долі, якраз найвідоміша пісня гурту KAZKA.) Це, може, нічого і не означає. А, може, і означає.

Особливо, якщо згадати, що Mamamusic створив такий собі Юрій Нікітін. Той самий, який був спочатку цивільним чоловіком, а потім і продюсером Ірини Білик. І разом з яким вона 2004-го кардинально змінила свою творчість, перейшовши з української на московитську мову.

Але це все – не головне. Головне тут інше. Зверніть ще раз увагу на перший скрін, список учасників “Песни года”. А тепер – ще раз на скрін із сторінки Mamamusic. І там, і там є не тільки KAZKA, а іще один персонаж. Вєрка Сердючка.

Ще вчора особливо патріотичні персонажі, які, певно, є за сумісництвом і фанатами KAZKA, стверджували, що участь гурту у “Песне года” – це всього лиш вкид, елемент гібридної війни. Але!

Після того, як KAZKA була витерта із списку учасників – Сердючка там залишилася. Це означає, що Mamamusic цілком собі співпрацює з цією німецько-російською конторою. Тобто – якщо повірити, що це був вкид, то виходить, що ці німецько-росіяни взяли і тупо підставили Нікітіна перед усією Україною, включивши KAZKA у список без його відома.

Ви можете в таке повірити? Я – ні. Бо тоді реакція була б зовсім інакше – і уже не від самого гурту, а від продюсуючої компанії. Це ж який удар по репутації!

Тому мені здається, що історія там зовсім інша. Зважаючи на наявний бекграунд (відсутність української версії на сайті компанії, змосковщення Білик, майже повна відсутність україномовних виконавців у портфелі – KAZKA єдина, але вона з’явилася на світ 2017-го, уже в часи квот на радіо), цілком очевидним є те, що Нікітін працює на ринок Московщини, де грошей набагато більше. Тому і участь у “Песне года” для його контори – цілком нормальне явище.

Але, повторюся, зараз в Україні – часи квот. Саме тому, очевидно, і з’явився україномовний проект KAZKA, який з нуля невідомо як розкрутився на Youtube до стомільйонних показників.

І все б нічого, але, як-то кажуть, жадность фраєра згубіла. Нікітіну, наскільки я розумію із наявного фактажу, захотілося зрубати на KAZKA бабла ще і з совкової публіки в Німеччині. (Бо рубати прямо в Московії, та ще й не Сердючкою, а україномовним проектом – це вже занадто, в сенсі, не для нього, а просто дуже палєвно, і спливло б моментально.) Реклама ж цієї події в Україні не крутиться, так що теоретично могло б і прокатити.

Але не прокатило.

Хоча це все одно нічому не навчить. Не навчить Нікітіна – який із задоволенням рубає московитське бабло навіть у часи війни. До речі, як ви думаєте, як такі нікітіни відреагують на гіпотетичну окупацію всієї України? Правильно – вони ж уже інтегровані в московитський культпростір, тож їм і реагувати ніяк не треба 🙂

А от нас із вами ця історія має навчити. А чому саме – тут уже кожен сам вибирає для себе.