Батько в осокорківській трагедії

Я вам щас один глупий вєщ скажу про осокорківську трагедію, тільки ви не обіжайтесь. Бо на правду не обіжаються.

Читаю я історію цю, точніше, передісторію.

“Починалося все з того, що батько Ганни та Данила – Деніс Бабкін не міг знайти своїх дітей. Він півтора роки тому розлучився з Катериною – вихователькою дитячого садочка номер 31 у Дарницькому районі. Влітку одружився на іншій жінці, Лізі. У них народилася дитина”.

А тепер давайте порахуємо. У них народилася дитина. Явно що не вчора. Місяць-два точно. Припустимо, 2 місяці. Серпень. Мінус 9 місяців. Грудень. Це в грудні завагітніла його нова пасія. Пасія, бо одружився влітку, по зальоту, очевидно ж. Але навряд чи завагітніла з першого разу після першого ж побачення, правда? Тобто від грудня можна ще 2-3 місяці скинути. До вересня, а то кінця літа.

А півтора роки тому – це припустимо березень-квітень (можливо, і липень, просто округлили).

Тобто цілком реально, що чувак тільки розлучився, тут же знайшов собі нову баришню. Або й розлучився тому, що знайшов.

Нє, я нічого проти цього не маю в принципі. Але! [і тут починається сама мякотка]

У нас в суспільстві і державі так склалося, що після розлучення діти залишаються з матір’ю. В суспільстві, повторюся, і державі. І досі судді вирішують подібні речі на користь матерів – причому геть не зважаючи на будь-які обставини. Наприклад, я знаю історію, коли батько, невеличкої руки бізнесмен, який живе під одним із обласних центрів у двоповерховому будинку з мамою, не зміг добитися, щоб діти жили з ним, а не з матір’ю, яка в столиці орендує квартиру із своєю мамою та новим чоловіком (і ще й дитину народила від цього нового чоловіка). От здавалося б – цілком очевидно, де кращі умови, але суд, упершись рогами в стіну, мукає, як корова і не хоче нічого робити.

Але держава – це півбіди. Значно гірше те, що суспільство само породило таке ставлення чоловіків – після розлучення скинути дітей дружині, і, як говорилося у одному забутому московитському гумористичному серіалі, “будешь, как новый, а она нет”.

Повторюся, я не маю нічого проти повторних шлюбів і всього такого. Але! Чувак, на тобі лежить колосальна відповідальність. Ця відповідальність – двоє дітей. Твоїх дітей. Як ти можеш їх залишити з кимось, навіть із їхньою матір’ю. Особливо із їхньою матір’ю. Вибачте за прямоту, але діти в нашому суспільстві – це дуже зручний привід поманіпулювати “колишнім”. Особливо якщо він ще й одружився знову (і має дитину), а ти ні. Тут я ніяку Америку не відкрив, це, повторюся, абсолютно звична і повсякденна картина нашого убогого світу.

Ще одне. Наскільки я зрозумів із наявної інформації – у матері-убивці потік дах, “зранку їй примарився кінець світу“. Психічні розлади – це не грип, ними раптово не хворіють. Якщо ти жив з цією жінкою років 5 мінімум і хоч якусь участь у сімейному житті брав – то ти не міг не помітити подібні “дивності”. Або навіть якщо це почалося ПІСЛЯ розлучення – не міг не подумати над таким варіантом розвитку подій. Ти одружився заново, у тебе молода дружина, у тебе вистачає грошей не тільки на себе і дітей, а ще й орендувати квартиру для колишньої (ок, для дітей, але це нічого не міняє). Подумай, як це сприймається нею. Вона у тебе на гачку висить по суті – перестанеш давати гроші, і хоч на теплотрасі живи. Рано чи пізно від такого нерви не витримають, особливо, якщо до цього, можливо, є передумови.

Коротше кажучи, якби діти жили з батьком – нічого цього б не сталося. Так, чувак би, скоріш за все, не одружився б заново, не мав би третьої дитини. Але! (Це востаннє.) Не можна мати усе на світі. Просто в принципі. І якщо у тебе є двоє дітей – у тебе, а не тільки у колишньої дружини! – це означає, крім усього іншого, і певні обмеження, точніше, самообмеження. Так, ти маєш і мусиш себе у чомусь обмежувати заради дітей. Ви, може, здивовані? Але, якщо вилізти із шкури сучасного міського егоїста – то нічого дивного тут немає.

Суспільство – і держава, яка пішла на поводу у суспільства (принаймні, видається саме так – люди самі виховали таке ставлення до дітей у розлучених сім’ях, а судова система просто оформила це як даність і досі не хоче мінятися, хіба що за великі гроші) – само виростило покоління таких батьків, які з легкістю і навіть радістю скидають після розлучення дітей на плечі своїх колишніх дружин. А часто і до розлучення – ви ніколи не чули фразу про “нехай тебе мати виховує”? Звідси і ростуть ноги у подібних випадків. Не завжди і не у всіх – але це одна із проблем, яка провокує подібні історії.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s