Батько в осокорківській трагедії

Я вам щас один глупий вєщ скажу про осокорківську трагедію, тільки ви не обіжайтесь. Бо на правду не обіжаються.

Читаю я історію цю, точніше, передісторію.

“Починалося все з того, що батько Ганни та Данила – Деніс Бабкін не міг знайти своїх дітей. Він півтора роки тому розлучився з Катериною – вихователькою дитячого садочка номер 31 у Дарницькому районі. Влітку одружився на іншій жінці, Лізі. У них народилася дитина”.

А тепер давайте порахуємо. У них народилася дитина. Явно що не вчора. Місяць-два точно. Припустимо, 2 місяці. Серпень. Мінус 9 місяців. Грудень. Це в грудні завагітніла його нова пасія. Пасія, бо одружився влітку, по зальоту, очевидно ж. Але навряд чи завагітніла з першого разу після першого ж побачення, правда? Тобто від грудня можна ще 2-3 місяці скинути. До вересня, а то кінця літа.

А півтора роки тому – це припустимо березень-квітень (можливо, і липень, просто округлили).

Тобто цілком реально, що чувак тільки розлучився, тут же знайшов собі нову баришню. Або й розлучився тому, що знайшов.

Нє, я нічого проти цього не маю в принципі. Але! [і тут починається сама мякотка]

У нас в суспільстві і державі так склалося, що після розлучення діти залишаються з матір’ю. В суспільстві, повторюся, і державі. І досі судді вирішують подібні речі на користь матерів – причому геть не зважаючи на будь-які обставини. Наприклад, я знаю історію, коли батько, невеличкої руки бізнесмен, який живе під одним із обласних центрів у двоповерховому будинку з мамою, не зміг добитися, щоб діти жили з ним, а не з матір’ю, яка в столиці орендує квартиру із своєю мамою та новим чоловіком (і ще й дитину народила від цього нового чоловіка). От здавалося б – цілком очевидно, де кращі умови, але суд, упершись рогами в стіну, мукає, як корова і не хоче нічого робити.

Але держава – це півбіди. Значно гірше те, що суспільство само породило таке ставлення чоловіків – після розлучення скинути дітей дружині, і, як говорилося у одному забутому московитському гумористичному серіалі, “будешь, как новый, а она нет”.

Повторюся, я не маю нічого проти повторних шлюбів і всього такого. Але! Чувак, на тобі лежить колосальна відповідальність. Ця відповідальність – двоє дітей. Твоїх дітей. Як ти можеш їх залишити з кимось, навіть із їхньою матір’ю. Особливо із їхньою матір’ю. Вибачте за прямоту, але діти в нашому суспільстві – це дуже зручний привід поманіпулювати “колишнім”. Особливо якщо він ще й одружився знову (і має дитину), а ти ні. Тут я ніяку Америку не відкрив, це, повторюся, абсолютно звична і повсякденна картина нашого убогого світу.

Ще одне. Наскільки я зрозумів із наявної інформації – у матері-убивці потік дах, “зранку їй примарився кінець світу“. Психічні розлади – це не грип, ними раптово не хворіють. Якщо ти жив з цією жінкою років 5 мінімум і хоч якусь участь у сімейному житті брав – то ти не міг не помітити подібні “дивності”. Або навіть якщо це почалося ПІСЛЯ розлучення – не міг не подумати над таким варіантом розвитку подій. Ти одружився заново, у тебе молода дружина, у тебе вистачає грошей не тільки на себе і дітей, а ще й орендувати квартиру для колишньої (ок, для дітей, але це нічого не міняє). Подумай, як це сприймається нею. Вона у тебе на гачку висить по суті – перестанеш давати гроші, і хоч на теплотрасі живи. Рано чи пізно від такого нерви не витримають, особливо, якщо до цього, можливо, є передумови.

Коротше кажучи, якби діти жили з батьком – нічого цього б не сталося. Так, чувак би, скоріш за все, не одружився б заново, не мав би третьої дитини. Але! (Це востаннє.) Не можна мати усе на світі. Просто в принципі. І якщо у тебе є двоє дітей – у тебе, а не тільки у колишньої дружини! – це означає, крім усього іншого, і певні обмеження, точніше, самообмеження. Так, ти маєш і мусиш себе у чомусь обмежувати заради дітей. Ви, може, здивовані? Але, якщо вилізти із шкури сучасного міського егоїста – то нічого дивного тут немає.

Суспільство – і держава, яка пішла на поводу у суспільства (принаймні, видається саме так – люди самі виховали таке ставлення до дітей у розлучених сім’ях, а судова система просто оформила це як даність і досі не хоче мінятися, хіба що за великі гроші) – само виростило покоління таких батьків, які з легкістю і навіть радістю скидають після розлучення дітей на плечі своїх колишніх дружин. А часто і до розлучення – ви ніколи не чули фразу про “нехай тебе мати виховує”? Звідси і ростуть ноги у подібних випадків. Не завжди і не у всіх – але це одна із проблем, яка провокує подібні історії.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s