Такі випадки в історії української журналістики трапляються, але не часто. З різних причин. Але от – трапилося.

1. На сайті “Футбол24” з’явилася стаття про те, як власник “Руху” Козловський (ім’я його я не пам’ятаю, а шукати не бачу сенсу, це нічого не змінить у його іміджі і ставленні до нього) надурив ФФУ із дискваліфікацією і дивиться собі футбол із кафешки свого стадіону, бо формально вона не є стадіоном – тому на територію кафешки не розповсюджується дисква.

Ситуація, звісно, дурнувата. Якщо не знати самого Козловського, який, як пишуть очевидці, “ходить по Львову із охоронцями з автоматом”. Ви назвете притомною таку людину? А в 10-х роках ХХІ століття? У Львові, який від кордону ЄС у сотні кілометрів? (Я чув різні історії про цього персонажа і з цього ще дофутбольного минулого, але то були розмови “в лічку”, тому не буду їх тут оприлюднювати. Власне, це не мета мого тексту. З Козловським і так все ясно.)

Але при цьому ніхто ніде не ховався, фотки гуляють інетом і навіть сайтом “Руху”.

2. Але стаття на “Футбол24” викликала несподівану реакцію – і статтю з сайту прибрали.

3. Далі сталося наступне. Автор статті Андрій Сеньків заявив, що йде з “Футбол24” – і сьогодні пояснив свою позицію. Принаймні, її сьогодні оприлюднили.

4. Очільник “Футбол24” Олександр Гапоненко сьогодні ж заявив про те, що теж залишає проект.

5. Керівництво холдингу, яке, власне, і вирішило прибрати статтю з сайту, мовчить.

Отже, що маємо у підсумку.

Був ресурс. Який останнім часом дуже непогано розвивався. Очевидно, в цьому є заслуга головного редактора. Світ спортивної журналістики – малий, тому думок про пана Гапоненка я особисто чув багато і різних, причому досить обґрунтованих. Ба більше, я сам працював з ним майже 2 роки в одній редакції, тому певне враження про нього – тоді ще простого журналіста – маю. Хороше чи погане – це діло десяте. Факт – є різні думки і позиції. Факт номер 2 – за його головредакторства сайт розвивався, принаймні, це фіксувалося в таких формальних загальнодоступних цифрах, як рейтинг Бігміра.

Розвивався і завдяки роботі журналіста Сеньківа. Принаймні, особисто я кілька його інтерв’ю прочитав. (А це уже певний показник. І не треба сміятися 😉 )

А тепер вони ідуть. Очевидно, через акт цензури з боку керівництва. (Я роблю обмовку “очевидно”, бо завжди існує такий варіант, що люди просто знайшли нову роботу, а цей випадок використали, щоб “уйти с понтом”. Це не звинувачення на адресу колег, а лише констатація – варіанти можливі будь-які, навіть найнесподіваніші. Але, повторюся, очевидним наразі є той факт, що причина в історії із статтею.)

Кому від цього стало краще? Ресурсу? Не думаю. Тобто я не думаю, що йому стане гірше – по історії з УА-Футбол, де пішла майже вся редакція (і прийшла нова, в тому числі і я), а показники, якщо я не помиляюся, навіть і не впали, хоча керівництво було в той момент згодне навіть на 25%-ве падіння, можна зробити висновок, що аудиторію це не зачепить чи майже не зачепить. (По тій же історії з УА-Футбол я знаю, що частина читачів пішла за редакцією на Футбум, але це майже не позначилося на УА-Футболі.)

Але при цьому ресурсу не стане і краще. Люди працювали, створювали якийсь контент, місцями  дуже непоганий, в цілому, очевидно, пристойний. Тепер доведеться шукати їм заміну. І все – через одну статтю.  Яка, до того ж, взагалі нічого не відкрила нового – просто зібрала докупи факти, що лежать у відкритому доступі, і показала на них пальцем.

По-моєму, ця історія учить нас тому, що власникам українських медіа просто плювати на працівників. До речі, підозрюю, що саме через це у нас і немає як такої “авторської” журналістики – тобто виїжджання на персоналіях, культивування, піару окремих персонажів, щоб люди приходили читати чи дивитися саме конкретно цих людей. Здається, один Франков вискочив на цьому, бо стартував значно раніше і тоді, коли більше нікого толком і не було.

Але насправді навіть це плювання є цілком логічним. Бо медіа ж, навіть за вимог прибутків і всього такого – все одно використовуються не за цим прямим призначенням, а для вирішення якихось своїх питань і проблем іншими шляхами. Ну от для Садового (я думаю, без нього чи його близького кола таке питання навряд чи вирішилося б) спокій Козловського виявився важливішим. Ну от вам маркер. Показник. Показник пріоритетів.

І це головний підсумок усієї цієї історії. Підсумок, до речі, зовсім не утаємничений – так само, як ніякою таємницею не були договірняки в українському футболі. Просто про це якось не говорилося – не замовчувалося, а саме не говорилося – а тут хоп, і вилізло. Так і з “Футбол24” – хоп, і вилізло. І всі побачили. Побачили – і, можливо, зробили висновки. Кожен свої. Думаю, навіть Козловський якісь висновки зробить. Він же все-таки людина (тобто істота. здатна до певної мозкової активності), хоч і з отакенними тарганами в черепній коробці.

ЗІ. Якщо ж коротко сказати про самого Козловського і його імовірний (ми ж не знаємо, як там насправді все було, може, це топ-менеджери Садового самі перестрахувалися) вибрик – то тут варто зазначити ось таке.

Як відомо, розвиток нормального капіталістичного суспільства на нашій території зупинився де 1918-1919-го року, де 1939-го. І в певних галузях цей розвиток після падіння комуністичного режиму відновився майже на тих самих позиціях, часових проміжках. Але у деяких він, на жаль, відкотився назад – і навіть далеко назад, десь на межу середньовіччя та нового часу. Мені здається, що існування такого абсолютно феодального типу персонажа якраз і підтверджує, що відбувся не просто 60-70-річний  “стоп”, а і серйозний відкат. Тому часто вигрібати нам доводиться не з початку ХХ століття, а із значно глибших епох.

УПД. Уже після заяв Сеньківа і Гапоненка про те, що вони залишають “Футбол24” – керівництво холдингу ПОВЕРНУЛО СТАТТЮ НА САЙТ! Із наступним формулюванням:

Оскільки в інтернеті, зокрема у Facebook, розвели справжній ср*ч з приводу знятої із сайту football24.ua статті, керівництво Медіахолдингу Люкс прийняло рішення повернути текст на сайт для того, аби читачі самі переконалися у двох речах:

– масштаби роздутого скандалу не співрозмірні із “масштабами” містечкової теми – читайте і переконаєтеся самі;

– у нашому холдингу не було і немає цензури (в чому легко переконатися, поспілкувавшись із журналістами чи редакторами наших медіа “тет-а-тет”)

З повагою, Роман Андрейко
Генеральний директор

Не знаю, чи може бути щось тупіше…