А тепер я розкажу вам про два цікаві футбольні видання.

(Відразу попереджую – ні, це не реклама. Мені за цей текст не плачено, одне із видань я купив за власні гроші, інше прислали так, але ніхто не просив писати хвалебні тексти.)

Почну з оцього. З “Копанкомандрів”.

Чуваки, сорян, дуже довго я читав їх, але тут ви самі винні. Так, винні – бо я спеціально по максимум розтягував задоволення. (Ну, і часу не вистачало. Але й смакував тексти, аякже. А смакувати швидко не можна.)

Я в принципі сам трохи граундхопер, хоча останнім часом не часто їжджу по Україні. Але от видалася можливість – мотнувся в Роздол. Бо це ж цікаво, нові враження і все таке. Та й потім – про таку сторону футболу у нас майже ніхто не пише. До речі, “Футбол”, каторий ви всі ненавидите (і правильно, в принципі, робите), про це якраз писав, слава йому. (Може, і зараз пише, але “я умер”. В смислі, не читаю.)

Мені, за великим рахунком, сподобалися усі опуси. Оскільки там купа авторів, то всі вони різні, за стилем, якістю і т. ін. Звісно, можна виділити тексти дійсно журналістського рівня, а деякі назвати аматорськими. Але в тому-то й штука, що і про стадіони, які відвідувано авторами цього видання, можна сказати так само! Так що певною мірою форма відповідає змісту.

Ну, і взагалі цікаво прочитати свіжий (для себе) погляд на футбол, на навколофутбольні і зовсім нефутбольні речі. А про те, що особисто я дізнався там купу нових фактів – годі й говорити. Бо дійсно, якщо у нас ніхто не пише ні в форматі “футбольні подорожі”, ні про азійський футбол – то звідки ми дізнаємося, що в Азії на футболі жеруть як не в себе? 🙂 От за це пацанам реальний респект.

Такі розповіді про футбол потрібні. Продовжуйте, копанкомандрівники.

А це видання зробив мій давній фейсбучний знайомий Ігор Соболенко.

Це такий собі черкаський обласний аналог щорічників Marca. Ви вдумайтеся – черкаських обласних! У нас і в Україні-то подібні речі – днем з вогнем. Пам’ятаю, як я ходив по редакції “Футболу” із тією ж “Маркою” в руках, пропонуючи склепати щось подібне і нам. (І склепали, але вже після того, як я залишив “Футбол”.) А тут – на рівні області.

Ну, Ігор – фанат своєї справи, так що тут нічого дивного немає. Дивне там є, наприклад, те, що у деяких клубів Черкаської області є свої сайти. У багатьох на стадіонах – електронне табло. Звісно, це з мого боку виглядає певним снобізмом – боже, в якомусь Тальному (назва підібрана умовно) і електронне табло! Але, чесно кажучи, за межами УПЛ воно десь так і є, хіба ні?

Тут купа інформації, починаючи з фоток і статистики – і аж до розповіді про те, як кожна з команд працює з уболівальниками, чи випускає вона якусь поліграфію і чи записує/викладає відео матчів у мережу. Якби я жив у Черкаській області чи мав інтерес до футболу цього регіону – я б обов’язково купив це видання. А, ну да 🙂

Так що, як бачимо, щось в Україні футбольного та й видається. А на осінь, до речі, чекайте друге, доповнене видання “Повної історії Ель Класіко”!