Скорбіть чи не скорбіть за кемеровськими жертвами?

Давайте розберемося.

Для початку розглянемо ті реакції в укрФБ, які викликають резонанс. Наприклад – “вони виростуть і будуть нас убивати, тому чим менше їх, тим краще нам”. Мова про загиблих дітей. Отже.

Діти – є діти. У всіх країнах світу. Але діти рано чи пізно стають дорослими. (Ті, хто доживають.) Давайте подивимося на настрої дорослих в Кемеровській області. На свіжих виборах Путіна два головні “яструби”, які підтримують війну в Україні – власне Путін і Жиріновський – набрали в цьому регіоні 85,42 і 5,03 відсотків відповідно. Тобто 9 із 10 дорослих жителів Кемеровської області, із тих, хто пішов на вибори (а явка там висока, 83,23%) тою чи іншою мірою підтримують агресію своєї країни на Донбасі і анексію Криму. Які шанси у дітей цих батьків перейняти ті самі світоглядні позиції? Досить великі. Тож, як би цинічно це не звучало, у такій позиції є певна логіка. Яку можна розділяти, можна не розділяти – але вона є.

Далі. “Це ж страшна трагедія”, – говорять опоненти “циніків”. Тут я дозволю зацитувати собі людину, яка ще недавно жила з того боку порєбріка, Аркадія Бабченка – який, очевидно, знається на ситуації в Московії значно краще за мене і взагалі українців. Отже:

Я лише повторю те, що торочу вже роками. Трагедія – це коли ти передбачав небезпеку, вживав усіх заходів до її запобігання, але форс-мажор виявився сильнішим. Як цунамі в Японії або торнадо в США. А потім проводиться робота по виявленню прорахунків і застосування заходів до недопущення подібного в майбутньому.

А коли у тебе вчора газом від звалища труяться п’ятдесят дітей, до цього в інтернаті ґвалтують ще п’ятдесят дітей, до цього діти розбиваються в автобусі, до цього тонуть на “Булгарії”, до цього гинуть на зупинці під джипом п’яного попа або прокурора, до цього провалюються в незакритий колектор, а сьогодні згорають в кінотеатрі – це вже не трагедія. Це вже закономірність. Це системний розвал правил безпечного гуртожитку на даній території. Коли всім на все начхати. На всіх рівнях. У тому числі і на дитячі життя. Уже зовсім неможливо уявити, з якого боку прилетить“.

Як бачите – це не я, це громадянин Московії говорить про те, що це ніяка не трагедія, а закономірність.

Далі. Кемеровські діти. Маріупольські діти. Сирійські діти. Це все – діти. Але є один величезний нюанс. Кемеровських дітей убили свої. Спеціально чи не спеціально – в принципі, неважливо. Бо “не спеціально” в чистому вигляді тут не може бути. Якщо ти замикаєш людей в кінотеатрі – це спеціально. Якщо ти будуєш ТРЦ таким чином, щоб із нього не можна нормально евакуювати – це спеціально. Якщо ти приїздиш на пожежу через 40 хвилин – це спеціально. Якщо ти будуєш ТРЦ із легкозаймистих матеріалів – це спеціально. Просто “спеціально” це спрацьовує не завжди. Іноді спрацьовує легендарний “русский авось”. Іноді проносить. А іноді – як в Кемеровому – ні. Але різниця тільки в цьому.

Маріупольських же і сирійських дітей убивали чужі. Убивали так само спеціально, я б навіть сказав зумисне. Із значно страшнішою вигодою. В Кемеровому дітей убили, бо комусь хотілося отримати якусь вигоду – дешевше побудувати ТРЦ, не мати клопоту з дітьми під час сеансу, пробігтися по крамницях ітд. В Сирії і Маріуполі убили тому, що треба було саме убити. І в цьому є велика різниця.

Ще один нюанс. Вчора з’явилася інформація про те, що батькам загиблих не видають тіла на упізнання без підписки про нерозголошення. Слідком Московії цю інформацію фактично підтвердив. Виникає питання – як можна співчувати людям, які настільки прогинаються перед владою, що готові мовчати про загибель, фактично ж убивство власних дітей?

Все це, звісно ж, не означає, що співчувати рідним та близьким жертв кемеровської пожежі не можна, заборонено чи злочинно. У нас вільна країна, і ми можемо висловлювати будь-яку позицію (якщо вона не заборонена чинним законодавством). Але при цьому не забувайте, що у когось може бути позиція, протилежна вашій. І вона може бути цілком обґрунтованою.

P.S. Щодо конкретного мене – то я не відчуваю ні злорадства, ні горя. Взагалі нічого. Це не те що не моя країна – це навіть не мій світ. Тому усе, що відбувається там, мене просто не обходить. Рівно до того моменту, поки воно мене не зачепить – як конкретну людину чи як громадянина своєї країни. Не зачепило? Ну і все.

УПД. Один із тих, кому пропонується співчувати. Гляньте репост за 2014-й рік.

УПД2. А тут іще адовіша, ідейна жертва пожежі. Почитайте скріни з її ВК-сторінки.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s