Не розумію. Хочу зрозуміти. Поясніть.

Питання перше

От я читаю історію про призначення – точніше, непризначення – художника Олександра Ройтбурда директором якогось одеського музею. Художнього, добре. Читаю і не можу зрозуміти одну річ. Ні, позицію тих, хто проти, цілком собі уявляю. Це якраз зовсім неважко. Цікаво інше.

Посада ДИРЕКТОРА музею. Директор – це менеджерський пост, тут потрібні відповідні скілли. Навіщо ставити директором художника, митця, творчу людину? Там же не творити треба – а зовсім іншим займатися?

Хе-хе. Ви думали, я такий тупий, що не подивився біографію Ройтбурда? Даремно, дорогенькі мої, даремно. Вікіпедію ще не відміняли, тому про те, що цей дядько “з 2002 року – директор Галереї Гельмана в Києві”, я в курсі.

І саме отут – а не на 2 абзаци раніше – буде питання.

Якого біса ЗМІ пишуть про “художника” Ройтбурда, а не про “директора галереї”? Ну очевидно ж, що призначення художника і призначення успішного менеджера в сфері мистецтв – це зовсім різні речі. І читачами сприйматимуться по-різному. Ну от уявіть собі – президентом США став кіноактор, який рекламував цигарки. Або успішний очільник одного із найпотужніших штатів. Ага? А це одна й та сама людина, між іншим. Так і з Ройтбурдом.

Питання друге

Подивився я відос, як мер Конотопа Артем Семеніхін у Батурині на камеру влаштував епічний срачик із попом Московського патріархату. Ну, як подивився – я ж не божевільний його повністю переглядати, так, уривками.

Потім коменти почитав. Там або “горітимеш в аду”, або “в президенти!” З першими усе ясно – хворі люди, інфіковані “русскім церковним міром”, звичайна історія, хоч для Наддніпрянщини, хоч для Полісся, хоч для Закарпаття. А от до других є питання.

Шановні, ви не награлися у сотворення кумирів? Вам мало було Яроша, Білецького, Савченко, Саакашвілі? Ще не все? Скільки ви ще будете жити в оцьому от підлітковому божевіллі? Хтось крикнув “Героям слава”, помахав жовто-синім (а ще краще – червоно-чорним) прапором – і все, даєш його гетьманом!

Може, пора подорослішати?