Так, навіть у начебто програшній для Кремля ситуації – вона все одно є виграшною. І ось чому.

Якщо ви думаєте, що тільки в Україні суспільство постійно сотрясають якісь “прокляті питання”, ви дуже помиляєтеся. Навіть у багатих, благополучних країнах є купа проблемних питань. В Швейцарії регулярно проходять референдуми на різні питання, ось останній буде про доцільність фінансування суспільного мовлення. Вибори в США 2016-го – це не вибори між дідом-клоуном Трампом і жінкою екс-президента Клінтона. Це вибори серйозних протиріч, вибори концептуальних розбіжностей у поглядах на економіку, на зовнішню політику і таке інше.

Весь світ живе цими суспільними конфліктами (ну ок, дискусіями), вирішуючи їх, отримуючи від вирішення їх якусь вигоду – або не отримуючи, як у Польщі. Так само відбувається і в Україні. Але!

Ми застрягли на тій стадії, яку інші країни давним-давно пройшли. Хтось більш помітно, хтось менш (в США, між іншим, у свій час була дискусія про німецьку мову, як мову діловодства – але вона була короткою і тихою). А ми досі ні. Але не пройти її в форматі “забалакаємо і все” неможливо. Просто не-мож-ли-во. Це як п’ять стадій психосексуального розвитку людини. Не можна взяти і перескочити через одну із них – анальну, фалічну, латентну. Неможливо. Це стіна, в яку ти упираєшся. Або перелазиш через неї. Простий банальний приклад – або ти успішно проходиш період платонічних закоханостей і всього іншого раннєпідліткового, і далі живеш уже нормальним повноцінним статевим життям, як собі хочеш – або ти уперся в боязнь освідчитися дівчині в коханні, і у цьому ступорі сидиш роками (якщо не десятиліттями). Цитата із однієї статті: “Фрейд вважає, що будь-яка зі стадій, за­тяг­нув­шись, ро­бить лю­ди­ну ду­хов­но незрілою, а крім то­го, патологія роз­вит­ку викликає у лю­ди­ни підсвідому три­во­гу, внутрішнє, інстинктивне очікування чо­гось неприємного”.

Так от ми залипли ще на стадії самоідентифікації. А основний інструмент само- і взагалі ідентифікації – це мова. Якщо вона є, ну, скажімо, у такому форматі, як в Польщі – то це питання не піднімається, бо навіщо ним займатися, якщо немає чим займатися. Польська мова на ТБ, в газетах, в рекламі. Всю-ди. І, відповідно, суспільство, яке не гальмує мовне питання – може займатися чимось іншим. Вважайте це пірамідою потреб Маслоу. Здобули одне, базове – а мова це базове явище – ідемо за іншим. Не треба боротися за українську мову на ТБ і в книгарнях – можна зайнятись ЯКІСТЮ україномовного контенту. А до того – не можна, бо формула “будь-яке, аби українське”, все одно постійно заважатиме. І не заважатиме навіть, бо це в принципі правильний підхід.

Отже, нації, країни, які усі ці базові потреби задовільнили – вони займаються іншими речами. Суспільним телебаченням, наприклад. (Швейцарія в цьому, мовному плані непоказова, там зовсім інший принцип будівництва і функціонування держави. А от Франція, скажімо, більш показовий – де у свій час дуже жорстко боролися за позиції рідної мови. І зараз борються, але це уже автоматом, на рівні механічно функціонуючих законів. А не як у нас – виходимо на вулиці, щоб КС відмінив закон Кі-Ко. Це має бути автоматично, як продовження санкцій проти Московії. От, до речі, показовий момент – кілька років тому це була велика напруга, і для суспільства, і для влади. А зараз цим можна не займатись, бо це – працює. І можна зайнятись іншим. Наприклад, наїздами на “Газпром” в Стокгольмі.

Так от, чому Московії вигідна така мовна ситуація, яка у нас була і в принципі є. Бо поки українська мова не займе “польське” місце (тобто як польська мова в Польщі) – суспільство буде постійно, так, дуже часто і безглуздо, але це тільки на руку Кремлю, обговорювати, дискутувати, конфліктувати, сратися навколо цієї теми. А на усе інше у людей не буде ні сил, ні часу. Часу на те, щоб ознайомитися зі, скажімо, економічними нюансами – які зараз проходять непомітно, бо люди не розуміють, про що там у ВР говорять. А тут же все зрозуміло – мова, язик, блаблабла.

Тому Москва буде чіплятися і розкручувати цю тему, бо вона а) розділяє суспільство, б) гальмує розвиток його потреб.

P.S. Звісно, і наші політики залюбки попедалюють цю тему. Але якщо з нашими, українськими політичними силами завжди є вірогідність – більша чи менша, – що вони таки домовляться і закриють цю тему, то з Кремлем така вірогідність дорівнює нулю.