Підбиваємо експрес-підсумки зустрічі представника першої влади із представниками влади четвертої.

Для початку відзначу, що прес-конференція ця, як і інші подібні речі – є-рун-да. Ніякої конкретики тут не буде і не може бути. Так вам Порошенко взяв і розказав усі тайни піонерські. Тому це не більше ніж піар – як самого президента, так і ЗМІ. А оскільки я не люблю ні президента, ні ЗМІ, то дивитися на їх піар мені було нецікаво.

По-друге. Деяким представникам ЗМІ варто було б української мови підучити. Мало того, що вони там піаряться, так ще й безграмотненько це роблять. Розумію – яка країна, так і ЗМІ, та все ж. Вони ж типу передовий загін революції.

По-третє. Мені не сподобалися деякі відповіді Порошенка. (Інші не “сподобалися”, а просто пофіг, що він говорив. А ці “не сподобалися”.) Наприклад, про Медведчука. Питання було правильне – відповідь мене збентежила. Звісно, з таким питанням логічніше було б розвернути дискусію між президентом і журналістом, який його задав – скажімо, як би цинічно це не звучало, але, можливо, життя навіть ста полонених не вартує того, щоб легітимізувати Медведчука в українському політичному просторі? Але, звісно, формат пресухи не дає можливості уточнити, дискутувати.

По-четверте. Гордон – гондон.

По-п’яте. Оте питання журналістки із “Детектор Медіа”. Воно було мало того, що відверто тупе, так ще й провокативне. Так-так, оте, “як так виходить, що у вас все харашо, а у країні все погано”. Ну, і маніпулятивне – чувіха згадала слова Порошенка про “гуманітарну катастрофу” на окупованих територіях і тут же пересмикнула, мовляв, на неокупованих територіях Донбасу майже гуманітарна катастрофа. Додавши, що “я ж читаю матеріали”.

Так от. Само по собі питання, яке б воно ідіотське не було – цілком має право на існування. У нас вільна країна, тому навіть тролі, ідіоти і маніпулятори мають право на існування. Нюанс в іншому. У Мілана Леліча в камєнтах я побачив, як народ обурюється тим, що президент звернувся до цієї детектормедійши – “дорогенька моя”. Дорогенькі мої, якби я був президентом – я б цю тупорилу підарасіну розірвав би тролінгом на купу дрібненьких підарасінок. А у Пороха вийшов просто ультралайтрежим.

Треба розуміти, що є такий різновид “журналістів”, у яких завдання – нариватися. Це стиль, жанр такий, називайте, як хочте. Але при цьому треба не менш чітко розуміти, що, як каже моя мама, “за вибрики бувають витрішки”. Тобто – якщо ти починаєш грати таку роль, маєш очікувати на відповідний фідбек. І це стосується не тільки самої “журналістки”, а і її адептів.

Додам ще один цікавий момент. У того ж таки Мілана Леліча в камєнтах я написав, що питання тупе, а Порох харашо шо не обматюкав, так шо нічо нить на “дорогеньку”. Тут же прийшло якесь туловіще і написало мені – “ти шо, бот”. Цікаво, а висловлювати антижурналістську чи ситуативно пропрезидентську позицію можуть обов’язково боти?

Одним словом, прес-конференція – фігня. Казка про потрачений час.