Портнов в ефірі ZIK. А я б не звинувачував Влащенко

Історія із ганебним ефіром Андрія Портнова повеселила, звісно.

Так-так, повеселила. Бо сумувати тут ні з чого. Якщо ви, звісно, не адепт телебачення як єдиного способу отримання інформації. Тоді вам не до сміху. А для покоління інтернету це в принципі не матиме ніякого значення – бо воно про це шоу Портнова дізналося лише у фейсбуку.

З одного боку, такий персонаж в ефірі всеукраїнського телеканалу у роковини перших смертей на Євромайдані – це ганьба. І що б не говорили відомі фейсбучно-журналістські “баби яги проти”, що, мовляв, і Портнова треба слухати, щоб бути в курсі – це ганьба. Хоча б тому, що матеріали такого формату – це на 99% замовлення. І ніяких гострих питань, ніякої журналістської роботи там немає і бути не може. Хто дивився той ефір – пересвідчився. Це не журналістика – це реслінг. Зрежисоване дійство, в якому заздалегідь вирішені і розписані усі ролі і тексти.

Але.

Я б не спішив звинувачувати у цьому реслінгу конкретно Влащенко. Так, вона генпродюсер телеканалу. Але це означає всього-на-всього, що вона не просто гвинтик, а топ–гвинтик. Позолочений, якщо хочте. Або там титановий, що вам більше до душі. А вирішувати такі питання все одно вирішують власники. Формальні, фактичні, тіньові, сірі кардинали і т. ін. – але не топ-гвинтики. Або ми чогось не знаємо про Влащенко, але тоді мова уже не про генпродюсера, а про дещо інший статус. А так її роль в цій історії не сильно відрізняється від ролі оператора чи взагалі камери.

(До речі, знайшов на Вікіпедії цікаву фразу у статті про Влащенко: “Переконана, що найважливіша місія журналістики — просвітницька, та вірить що єдиний шлях до незалежності ЗМІ — це їх комерційна успішність”. Правда, смішно?)

Ні, звісно, можна розповідати про журналістику, про цехові принципи, корпоративну бла-бла-бла – але в українських умовах усе це пса варте. Просто тому, що все сказане в попередньому реченні до тире – у наших умовах існує лише в уяві окремих ідеалістично налаштованих персонажів. А в реальності його немає. Згадайте, як каялися 2004-го року працівники деяких телеканалів після того, як стало зрозуміло, що Януковича не оберуть президентом – і за ту тотальну цензуру і темники комусь доведеться відповідати перед Ющенком, якого вони і обсирали. (Не довелося, але то інша історія.) А тепер прослідкуйте подальший кар’єрний шлях тих покаявшихся. Ну що? Дуже воно на них уплинуло? Отож-бо й воно.

А тому, що система нікуди не ділася. І тут вибір простий – або ти будеш позасистемним персонажем і матимеш повну свободу, або будеш частиною системи і все одно гратимеш у її правила. І так не тільки у журналістиці, а у всьому – і у всьому світі. Купіть книжку Бреда Дьюкса “Твін Пікс” і почитайте там розповіді учасників проекту про те, як Лінч і Фрост воювали із телеканалом. Просто правила всюди різні – десь все упирається в гроші, десь в політику, десь взагалі у якісь божевільні речі (як у Хуйляндії із Хуйлом чи в Туркменістанах різних). Але система – пра-цю-є.

І всі ці влащенки та інші – вони теж працюють. В системі. От і все. Ну давайте позвинувачуємо гвинтик, що він не став шурупчиком. Багато з цього буде користі? От і я думаю, що нуль. Звісно, можна дорікнути. що, мовляв, у такому разі взагалі піди з професії і займись чимось іншим, не таким ганебним. (Втім, навіть у сільському господарстві, якщо не обмежуватися присадибною ділянкою, все одно доведеться із кимось домовлятися, іти на компроміс і т. ін.) Можна. Але це уже буде інший рівень. Як колись написав мені в дискусії один журналіст з одного телеканалу – я більше нічого не умію, тому я хочу займатися тележурналістикою. Ну от. І, значить, буде іти на компроміс. Як і у всіх інших сферах.

(Або на Данила Нікуленка напали. Я його майже не знаю, тому якісь серйозні висновки робити не буду. Але – він же теж гвинтик. Кнопка. Не більше. Ну, відмовиться. Звільнять. Прийде інша кнопка. Тільки й різниці.)

Тому тут не до Влащенко треба присікуватися – з неї який спрос, а до власника телеканалу. (Це, повторюся, за умови, що у Влащенко немає аж таких повноважень, щоб самостійно визначати такі речі, як редакційна політика, бла-бла-бла, грубо кажучи, що це була її ініціатива зробити жополизьку програму з Портновим саме на роковини убивства Нігояна-Жизневського, це її власна, обумовлена певними домовленостями з власником воля. Але я в цьому, чесно кажучи, сумніваюся.)

А от про власника телеканалу, про претензії до нього – я чомусь в фейсбучеку і не побачив. Все звелося до персони Влащенко – що навіть певною мірою підняло її авторитет. Вона там щось постить, перепощує, дякує за підтримку. Ізображає із себе – і, може, навіть реально відчуває себе – значиму, самостійну фігуру, якою не може бути за визначенням. Воно вам треба, нового “рок-ідола і кумира довбодятлів” ліпити?

P.S. Якщо у ва складеться таке враження, що в українських ЗМІ така повна і безпросвітна жопа – то це не так. Насправді вихід є завжди – хоча б у форматі “звести рівень компромісів до банальної фінансової вигоди без політики” (як у того ж Лінча із ABC). Але це будуть робити не влащенки і не влащенками. Так як Україну справді європейською країною зроблять не порошенки і не порошенками. Просто за визначенням – одні інструменти підходять для однієї роботи, інші для іншої. Буде нова генерація, буде нова якість, нові логіка і мислення, а головне, нове “живильне середовище” – тоді можна буде про щось говорити. Але до всього цього влащенки сотоваріщі не матимуть ніякого відношення.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s