Історія із ганебним ефіром Андрія Портнова повеселила, звісно.

Так-так, повеселила. Бо сумувати тут ні з чого. Якщо ви, звісно, не адепт телебачення як єдиного способу отримання інформації. Тоді вам не до сміху. А для покоління інтернету це в принципі не матиме ніякого значення – бо воно про це шоу Портнова дізналося лише у фейсбуку.

З одного боку, такий персонаж в ефірі всеукраїнського телеканалу у роковини перших смертей на Євромайдані – це ганьба. І що б не говорили відомі фейсбучно-журналістські “баби яги проти”, що, мовляв, і Портнова треба слухати, щоб бути в курсі – це ганьба. Хоча б тому, що матеріали такого формату – це на 99% замовлення. І ніяких гострих питань, ніякої журналістської роботи там немає і бути не може. Хто дивився той ефір – пересвідчився. Це не журналістика – це реслінг. Зрежисоване дійство, в якому заздалегідь вирішені і розписані усі ролі і тексти.

Але.

Я б не спішив звинувачувати у цьому реслінгу конкретно Влащенко. Так, вона генпродюсер телеканалу. Але це означає всього-на-всього, що вона не просто гвинтик, а топ–гвинтик. Позолочений, якщо хочте. Або там титановий, що вам більше до душі. А вирішувати такі питання все одно вирішують власники. Формальні, фактичні, тіньові, сірі кардинали і т. ін. – але не топ-гвинтики. Або ми чогось не знаємо про Влащенко, але тоді мова уже не про генпродюсера, а про дещо інший статус. А так її роль в цій історії не сильно відрізняється від ролі оператора чи взагалі камери.

(До речі, знайшов на Вікіпедії цікаву фразу у статті про Влащенко: “Переконана, що найважливіша місія журналістики — просвітницька, та вірить що єдиний шлях до незалежності ЗМІ — це їх комерційна успішність”. Правда, смішно?)

Ні, звісно, можна розповідати про журналістику, про цехові принципи, корпоративну бла-бла-бла – але в українських умовах усе це пса варте. Просто тому, що все сказане в попередньому реченні до тире – у наших умовах існує лише в уяві окремих ідеалістично налаштованих персонажів. А в реальності його немає. Згадайте, як каялися 2004-го року працівники деяких телеканалів після того, як стало зрозуміло, що Януковича не оберуть президентом – і за ту тотальну цензуру і темники комусь доведеться відповідати перед Ющенком, якого вони і обсирали. (Не довелося, але то інша історія.) А тепер прослідкуйте подальший кар’єрний шлях тих покаявшихся. Ну що? Дуже воно на них уплинуло? Отож-бо й воно.

А тому, що система нікуди не ділася. І тут вибір простий – або ти будеш позасистемним персонажем і матимеш повну свободу, або будеш частиною системи і все одно гратимеш у її правила. І так не тільки у журналістиці, а у всьому – і у всьому світі. Купіть книжку Бреда Дьюкса “Твін Пікс” і почитайте там розповіді учасників проекту про те, як Лінч і Фрост воювали із телеканалом. Просто правила всюди різні – десь все упирається в гроші, десь в політику, десь взагалі у якісь божевільні речі (як у Хуйляндії із Хуйлом чи в Туркменістанах різних). Але система – пра-цю-є.

І всі ці влащенки та інші – вони теж працюють. В системі. От і все. Ну давайте позвинувачуємо гвинтик, що він не став шурупчиком. Багато з цього буде користі? От і я думаю, що нуль. Звісно, можна дорікнути. що, мовляв, у такому разі взагалі піди з професії і займись чимось іншим, не таким ганебним. (Втім, навіть у сільському господарстві, якщо не обмежуватися присадибною ділянкою, все одно доведеться із кимось домовлятися, іти на компроміс і т. ін.) Можна. Але це уже буде інший рівень. Як колись написав мені в дискусії один журналіст з одного телеканалу – я більше нічого не умію, тому я хочу займатися тележурналістикою. Ну от. І, значить, буде іти на компроміс. Як і у всіх інших сферах.

(Або на Данила Нікуленка напали. Я його майже не знаю, тому якісь серйозні висновки робити не буду. Але – він же теж гвинтик. Кнопка. Не більше. Ну, відмовиться. Звільнять. Прийде інша кнопка. Тільки й різниці.)

Тому тут не до Влащенко треба присікуватися – з неї який спрос, а до власника телеканалу. (Це, повторюся, за умови, що у Влащенко немає аж таких повноважень, щоб самостійно визначати такі речі, як редакційна політика, бла-бла-бла, грубо кажучи, що це була її ініціатива зробити жополизьку програму з Портновим саме на роковини убивства Нігояна-Жизневського, це її власна, обумовлена певними домовленостями з власником воля. Але я в цьому, чесно кажучи, сумніваюся.)

А от про власника телеканалу, про претензії до нього – я чомусь в фейсбучеку і не побачив. Все звелося до персони Влащенко – що навіть певною мірою підняло її авторитет. Вона там щось постить, перепощує, дякує за підтримку. Ізображає із себе – і, може, навіть реально відчуває себе – значиму, самостійну фігуру, якою не може бути за визначенням. Воно вам треба, нового “рок-ідола і кумира довбодятлів” ліпити?

P.S. Якщо у ва складеться таке враження, що в українських ЗМІ така повна і безпросвітна жопа – то це не так. Насправді вихід є завжди – хоча б у форматі “звести рівень компромісів до банальної фінансової вигоди без політики” (як у того ж Лінча із ABC). Але це будуть робити не влащенки і не влащенками. Так як Україну справді європейською країною зроблять не порошенки і не порошенками. Просто за визначенням – одні інструменти підходять для однієї роботи, інші для іншої. Буде нова генерація, буде нова якість, нові логіка і мислення, а головне, нове “живильне середовище” – тоді можна буде про щось говорити. Але до всього цього влащенки сотоваріщі не матимуть ніякого відношення.