Саме сьогоднішній день має стати Днем незалежності України.

22 січня 1918 року Українська Центральна Рада своїми IV універсалом проголосила незалежність України, під назвою “Українська Народна Республіка”. Нині цей день незаслужено забутий – і ще й витіснений із святкового календаря Днем злуки УНР і ЗУНР, який стався рівно за рік. Але по суті саме цей день і є днем народження нашої країни.

І це чітко усвідомлював автор Акту про незалежність 1991 року Левко Лук’яненко. Подивіться, що написано в його чорновику, коли він готував цей вікопомний документ:

А те, що в документі врешті-решт написали “проголошення” – так це нас зараз не особливо має хвилювати. Компроміс із компартійною елітою то був чи ще щось – хай воно залишиться у минулому.

Нинішня Україна – і це мають усвідомлювати усі – веде свій родовід з 1918 року. Саме тому, на мою думку, у нас мають бути два головних державних свята:

22 січня – День проголошення незалежності України

24 серпня – День відновлення незалежності України

І на здоров’я, влаштовуйте головну гулянку з концертам і фейєрверками в серпні, як і раніше. Але треба чітко розставити крапки над “і” – Україна існувала і до 1991 року. І саме ця Україна нині живе і бореться за своє існування. А УРСР – яке, до речі, починалося як Українська Народна Республіка Рад – це лише червона, більшовицька копія, маска. Яку ми відкинули формально 1991-го, а фактично 2014-го.

Тож сьогодні нашій країні не 26,5 років, а рівно 100. І було б добре нагадати про це офіційно – допоки ще живий той, хто писав у проекті Акту-1991 про ВІДНОВЛЕННЯ незалежності.