“Красная площадь”. Як русскій мір двічі убив одну з жертв харківського теракту.

Якийсь “Павлік Морозов навпаки”. Втім, нічого дивного – це ж Радянський Союз…

Читаю інтерв’ю адвоката, який займається справою теракту в Харкові, представляючи інтереси постраждалих (загиблих) та їхніх сімей. І натикаюся на ось такий шматок:

– 11 осіб тоді були поранені.

– Так. Наступного дня помирає 15-річний Данило Дідик. Школяр. У нього осколкове в голову, він добу вмирав. І є ще один загиблий хлопчик. Але ми про нього мовчимо. Виявилося, що його батьки по-іншому налаштовані, і вони попросили, щоб його ім’я не звучало ніде. Щоб не говорили про те, що брав участь в цьому мітингу, що він там загинув.

– Вони налаштовані проросійськи?

– Абсолютно. Категорично. Вони не ходять на суди, вони взагалі відмовилися від пред’явлення цивільного позову, вони не хочуть ніякого розголосу на цю тему і т.ін.”

Ви вдумайтеся в ці слова.

У людей загинув син. Я не знаю, один він у них чи ні – та і яке це має значення. Син загинув. Молода людина, якій ще жити і жити. Загинув від рук тих, хто кормиться з кремпілвських грошей.

І ці батьки, у яких убили сина – нехай вони триста разів були проросійських поглядів. Але у них УБИЛИ СИНА. Ті, хто також є носіями проросійських поглядів. Невже одного цього факту недостатньо? Але – ні. Вони і далі продовжують вірувати у свого чи то комуноїдного, чи то русскомірского бога.

Бідний цей хлопчик. Він втратив свою сім’ю двічі. Його двічі убив русскій мір. Спочатку тоді, коли батьки упоролись по руссосовку, а потім уже назавжди, під час теракту. І батьки так і не зрозуміли, що стало причиною його загибелі. Настільки глибока в них віра у той давно згнилий совковий рай та “русскій мір”, що прийшов йому на зміну…

Я згадав епізод із прекрасного політичного детектива Едуарда Тополя “Червона площа”. Епізод, в якому головний герой, єврей по мамі, розмовляє з сином, що на його очах бив однокласників-“жидів” за те, що вони “Голанские высоты забрали, паскуды”. І син, уже заражений цією комуністичною пропагандою, в кінці кінців відрікається від свого батька, кричить йому “Ненавиджу” і йде. А далі йдуть коротенькі роздуми головного героя: “Мені стало ясно, що ці суслови, андропови, щолокови, маленіни і краснови не тільки вбили мою дружину, вони забрали у мене сина. І поки вони ламали його душу, я їм прислужував і продовжую служити вірою і правдою…”

Цьому хлопчику, сину Ігоря Шамраєва, за книжкою 14 років. Тобто, зважаючи на 1982-й рік, в якому й відбуваються події “Червоної площі” – він 1968/69-го року народження. Зараз йому під 50. І у нього цілком може бути син того віку, який загинув два роки тому під час теракту. І він, цей тополівський Антон, його харківська копія – дійсно ненавидить, тільки вже не євреїв, а українців.

Як точно і страшно автор попав у саму точку – про покоління, що від народження було просякнуте і зіпсоване совком до такої міри, що готове було зректися як батьків своїх, так і дітей. Зректися заради якоїсь ефемерної, брехливої ідеї.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s