“Червоний”-2. Що я хочу бачити в українському кіні

Про сам фільм, його – на мою думку – недоліки, я сказав ось тут. Тепер про те, що я хочу бачити в наступних українських фільмах.

Це два основні моменти, які не те щоб зіпсували і “Червоного”, але від них пора відходити.

Перше – це мова. Я все розумію, фільм про історичні реалії, тому там так багато московитської мови. Але пора завершувати із нею. Художнє кіно – це не документальна стрічка, тут непотрібна аж така натуралістичність. Ви думаєте, в американських історичних фільмах всі поголовно герої говорять прямо отак, як говорили тоді? Та звісно ж ні, говорять сучасною англійською мовою. Так само, як і Шевченко в наші часи виданий нинішньою українською абеткою і за нинішніми правилами – без “люде” і такого іншого.

Згадайте – українські фільми кінця 80-х (я маю на увазі україномовне кіно) запросто показували тодішню дійсність, причому цілком конкретно партбюрократичну, українською мовою – хоча з документальної точки це була ж неправда. Але, повторюся, ігрове кіно і не має бути аж настільки документальним.

Тому я за те, щоб в українських фільмах всі говорили українською. До речі, в книжці у Кокотюхи цілком собі український текст. От і нічого страшного б не сталося, якби і у фільмі було так. А хто буде бухтіти – спитайте, якою мовою вони дивилися “Дику троянду”, “Нову жертву” і “Дону Бейжу”. Невже іспанською та португальською? Зовсім ні. І нічого, що Жануарія в “Рабині Ізаурі” говорила московитською, а дона Бейжа – українською. Так і Абрамова україномовного пережили б.

Взагалі я не бачу особливого сенсу знову і знову акцентуватися на московитомовності деяких персонажів. Хіба що це спеціально – але тоді мова вже не про художній фільм, а про ідеологічну картинку. Не треба так.

Друге. Згоден з тим, що Червоний – принаймні, книжний – це новий тип героя. Але тематика залишилася стара. Не можна постійно повертатися до того періоду і топтатися по ньому – до того ж, не аж такими шедевральними мештами. Треба освоювати інші теми, навіть і історичні, але ближчі до нашого часу. І не боятися ставити їх фоном, а не суттю фільму. Наприклад, Чорнобиль, події кінця 80-х, та ті ж Помаранчеву революцію і російсько-українську війну.

Згадайте шедевральний, оскароносний фільм “Той, Що Танцює З Вовками”. Дуже там показана Громадянська війна? Ні. Це лише тло, красиве, упізнаване, але тло для головної теми фільму.

От і українське кіно – має навчитися використовувати упізнавані історичні події як фон. Бо зациклюватися на самій події – це тупик. (Хіба що фільм буде цілком присвячено цій події,  тоді це інша ситуація.)

Повторюся – це не претензії до конкретного “Червоного”. В ньому це сприймається іще цілком природньо. Як природньо сприймається зараз на теренах України нинішня кількість московитської мови. Але у майбутньому ситуація має змінитися – і в країні, і в її кінематографі. “Я так думаю”.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s