День Незалежності. Чому Україна – не Росія

Постскриптум до головного свята країни.

Власне. От скажіть будь-якому українцю – головне свято країни. І він вам тут же відповість – День Незалежності. День, коли країна під назвою “Україна” з’явилася (відновилася; в цьому тексті це неважливо – хоча сама по собі тема важлива, і про неї теж треба поговорити) на політичній мапі світу.

Тобто кожному з нас зрозуміло, ЩО ми святкуємо.

А тепер поставте себе на місце наших ворогів з-за порєбріка. Яке у них головне свято країни? День Росії? Та про нього половина не чула. День народної єдності? Ще менше. Якщо 12 червня хоч якимось боком, та й не так давно події ті мали місце – то 4 листопада це а) було кілька століть тому, б) придумали, аби перебити комуноїдам свято ВОСРа.

День Перемоги? От! В точку. Їхнє головне свято – Дєнь Побєди. Празднік со слєзамі на глазах. Але! Це свято не їхньої країни. Їхня країна, люди, військові частини під червоно-синьо-білим триколором в тій війні воювали не за переможців, а за переможених. “РУССКАЯ освободительная армия” ту війну програла.

А вони святкують. Чому? Та тому, що більше нічого за душею у них немає. І доводиться святкувати те єдине, що лишилося не повністю дискредитованим з часів СРСР. Та, як відомо, Союз сам був ініціатором тієї війни (пакт Молотов-Ріббентроп, навчання німецьких військових в СРСР і таке інше). І на СРСР в тій війні стільки страшних плям, починаючи із захоплення Польщі і Катині, продовжуючи Фінляндією, потім усім тим, що творилося уже на “своїй” території (почитайте про причину Хатині; а була ще й наша, українська Корюківка, НАЙБІЛЬША ЗА УСЮ ДРУГУ СВІТОВУ масакра цивільного населення). І завершуючи звірствами радянської армії в Польші та Німеччині, а потім знущання із своїх же громадян, які попали в полон, жили на окупованих територіях, стали інвалідами – і все це не тому, що вони самі так захотіли, а через дії керівництва.

Тому між нашими головними національними святами – не просто різниця, а прірва. Ми святкуємо народження (відродження) нашої держави. Нам немає чого приховувати, ми не соромимося того, що було – і 1917-го, і 1941-го, і 1991-го. Це наша історія, це наша країна боролася за своє існування. Погано, невміло, слабко – але боролася.

А вони святкують перемогу “свого” монстра над іншим монстром. Перемогу страшну, криваву, перемогу, від якої досі так тхне… Вчора на прес-конференції перед “Червоним” розмовляли з колегою Едом Андрющенком. Про УПА, про те, що при Ющенку можна було, і зараз також є можливість у дослідників поритися в архівах СБУ. Уявити собі таке в архівах ФСБ неможливо. Бо вони не просто приховують історію – вони зберігають чорні сторінки Другої світової. Сторінки, які, відкрившись світу, просто знищать це свято – єдине, що ще тримає в купі той імперський зброд.

А нас ніякі архіви не знищать. Навіть якщо виявиться, як он у поляків з Валенсою – що Чорновіл, Лук’яненко і хто там ще були стукачами КДБ, – що це змінить у ставленні до Дня народження країни? Нічого. Країна є і буде. Незалежно від будь-яких персоналій. Завдяки деяким із них, так. Але і незалежно від них. А московитський День Побєди тримається на міфах. Якщо відкрити архіви, відкрити людям очі – зникне саме поняття “Вєлікой отєчєствєнной”. Їм просто не буде чого святкувати. Хіба, як усій Європі, День перемоги над нацизмом. Але ж вони не це святкують, вони святкують День Своєї Перемоги. А виявиться, що ніякої “войни свящєнной”, “народной войни” і не було.

А у нас – не виявиться. Припустимо, був Чорновіл КДБшним стукачем? І що від цього? Акт про проголошення незалежності стане якимось іншим? Кольори на прапорі потемнішають? Ні. Бо це свято – воно належить усій країні. А День побєди – це свято, створене комуністичною верхівкою для власних потреб (поцікавтеся, коли воно взагалі з’явилося). І його як тоді експлуатував Кремль, так і зараз експлуатує. Хоч під червоними прапорами, хоч під триколором. (А відкрити архіви і на усіх каналах порозказувати правду – в тому числі й про те, скільки людей і за кого воювало під нинішнім прапором Росії, це буде катастрофа… Так-так, я знаю, що українські військові структури теж воювали під жовто-синьою символікою на стороні Німеччини. Так ми й не кричимо, що це НАШ День побєди. Ми чесно визнаємо, що у боротьбі двох монстрів частина українських сил – як і інших в Європі, до речі, ми тут геть не унікальні – намагалася спертися на підтримку одного, щоб знищити іншого, який вже завдав багато шкоди. В тому числі й через це 9 травня для нас – не день ніякої перемоги. Бо Україна тоді програла. Нам нема чого святкувати. Це не наше свято.)

Головне свято нашої країни – це день народження. Як у кожної людини. Народився – тебе вітають, дарують подарунки (он одне сербське видання про приїзд Меттіса так і написало; ну, дякуємо Трампу за “подарунок”, чого ж). А головне свято їхньої, запорєбрікової країни – це що? Подумайте над цим питанням. І ви зрозумієте, що ми не те що браттями – ми й схожими ніколи не були. І, що характерно, не будемо. З майбутніми незалежними Кубанню і Доном, Інгерманландією і Татарстаном, Сибіром і Чечнею – будемо. А з Московією – ні. Ця країна побудована на зовсім інших принципах. І День Побєди – на фоні нашого Дня Незалежності – це яскраво підкреслює.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s