Чи пройшла Україна точку неповернення до Московії

Одне прізвище, один ключовий показник того, де зараз знаходиться наша країна – ще до “червоної московської лінії”, чи вже за нею.

Україна після Революції Гідності розпочала нарешті той самий шлях, на який мала вийти ще 2 грудня 1991-го. На шлях від Москви до Європи. 22 роки ми мали симулякр, а не Україну. Нарешті,  з 2014-го вона почала викристалізовувалися.

Але зараз ми ще в дорозі. Тій самій, що веде від дрімучих угро-фінських лісів до просторих європейських лугів, де “маленьке звірятко загортає шоколадку у фольгу”. Але тут виникає одне питання, важливе, мабуть, ключове – де той момент, коли можна буде чітко сказати, що от тут уже можна за будь-яких умов не переживати за майбутнє країни?

Після Помаранчевої Революції здавалося, що привид авторитаризму, привид донецької бандвлади вже у минулому. Але не пройшло і пари років, як виявилося, що нікуди ми насправді не втекли, що Янукович запросто повертається до влади, що ніяких серйозних наслідків події 2004-го року не принесли. Вибори-2010 стали яскравим тому підтвердженням – народ, якому за 5 років дали можливість розібратися із політиками, дали певну свободу, в першу чергу політичну, пішов і вибрав двох чи не найгірших кандидатів. Перший тур виборів-2010, на мою думку – і є тією точкою, яка повела Україну назад до Московії.

Отже, де та точка, за якою поворот до Московії буде вже нереальний? Справа в тому, що чинна українська влада – на відміну від попередників – досить активно реагує на актуальні суспільні запити. Не на всі і не завжди, але реагує. Взагалі тут є лише два варіанти – або реагувати (не реагувати) на суспільні запити, або самим їх формувати. Як, наприклад, робили Ахметов і Ко у себе на Донбасі – нагнули увесь регіон, внушили своїм кріпакам, що вони особливі, що вони кормлять Україну. І успішно цей “запит” експлуатували. До речі, і 2014-го теж намагалися на ньому виїхати – але не розрахували, що з Кремлем в такі ігри не пограєш.

Отже, влада – і опозиція теж – реагує на суспільні запити. Тобто теоретично можна говорити, що цією точкою неповернення стане той день, коли ніхто – ні влада, ні опозиція – не зможе ігнорувати антимосковський суспільний запит. І в цьому контексті згадується одне прізвище, справжнє прокляття України та її політики – Тимошенко.

(Пояснюю, чому я не беру до уваги жопоблох. Це не є політична сила, це відкрита п’ята колонна, яка працює на ворога. І, працюючи на ворога, вона звісно ж ігноруватиме усі суспільні запити, направлені проти Москви. Просто тому, що ця п’ята колонна фінансується ворогом.)

Історія із “ракетним скандалом”, із реакцією на неї Тимошенко демонструє той факт, що ЮВТ не боїться втратити рейтинг, не боїться отримати потужний суспільний остракізм, ведучи таку прямо антиукраїнську – а не антипорошенківську, як комусь хотілося б – політику і використовуючи таку антиукраїнську риторику.

Так от – той день, коли навіть Тимошенко побоїться відкрити рота і бовкнути щось подібне цьому (бо втратить набагато більше, ніж отримає), і буде тією точкою, за якою Україна вже остаточно відділиться від Московії. Бо це означатиме, що промосковський тон буде невигідний навіть найпаскуднішому і найцинічнішому політичному гравцеві.

Отже, слідкуйте за Тимошенко 😉 І не забувайте, що на захід від Львова – світ, значно більший і цікавіший, ніж на схід від Харкова.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s