Отже, про “Гіркі жнива”.

Зізнаюся – пост в ФБ був трохи провокативний. В тому сенсі, що я очікував – більшість з вас неправильно його зрозуміє. Фільм мені дійсно не сподобався. Хоча фільм хороший.

Я не спеціаліст в кіномистецтві, тому якихось професійних оцінок давати не буду, а скажу, які моменти мені сподобалися. (Да, отак буває.) Наприклад, не було відверто мазохістичних сцен, як у нас люблять зробити. Якби були, я б, мабуть, пішов, не чекаючи кінця сеансу. Потім мені сподобалися детальки, на кшталт стукання об одвірок, коли виносили труну з тілом батька головного героя. Я такої традиції не знаю, але це не значить, що її не існує чи не існувало. Жіночий бунт – можливо, це не просто так, а взято із реальної історії, на початку 30-х в УСРР дійсно були саме жіночі бунти. (О, і У.С.Р.Р. – а не УРСР, як стало пізніше – теж хороший показник уваги до деталей.) Епізод із Миколою – очевидна алюзія на Скрипника, – теж момент, який вартий похвали.

Актуальність фільму… Я спочатку вирішив, що він запізнився років на …надцять, але дружина мене переконала, що якраз зараз, в часи чергової війни з Московією, такі фільми якраз доречні. В коментах під постом уже звернули увагу на епізод із “коктейлем Молотова” – чим не відсилка до Майдану і Революції Гідності? Тобто суть фільму як боротьби українців за свої життя і свободу – зараз як ніколи актуальні.

Одним словом, фільм хороший, потрібний. Але… От є такий фільм “Джанго звільнений”. Теж на історичній основі. Але є велика різниця – для мене, я ж про своє враження кажу. “Джанго” я сприймаю просто як художній твір з історичною основою, я дивлюся його без емоцій, просто як глядач. А “Гіркі жнива” я дивлюся як внук людей, які пережили те чи майже те, що пережили герої фільму. Моя бабуся пережила Голодомор (і голод-46/47), я від неї знав про все це. Як я можу дивитися про події, розказані бабусею, холодними очима?

Крім того, деякі моменти мені нагадали Red Heat. І це теж не сподобалося – бо в тому фільмі такі ляпи були навіть доречні, фільм все-таки веселий. А тут трохи інша історія. Ні, я розумію, що, наприклад, ляпу в розмові Сталіна і Кагановича 90% не помітять (не міг Йоська називати Лазаря просто “Каганович”, він усіх – крім Шапошникова – називав “товариш [прізвище]”). І я це знаю, і для мене це звучить трошечки фальшиво. Хоча я чудово розумію, що для тієї ЦА, на яку знімався фільм, це не те що не грає ролі, а вони просто не помітять тої невідповідності – наприклад, що “їхали” тоді все-таки не стільки в Київ, скільки в Харків, тодішню столицю республіки. Або що косовиця не могла починатися раніше Купальської ночі – вона і зараз рідко коли починається навіть у нас на півдні, так зараз клімат тепліший, ніж 85 років тому.

Ну, і головне, чому фільм не сподобався. По-перше, я для себе нічого нового там не побачив, а по-друге, все-таки уже не хочеться бачити, як українців мучили, а вони безсило помирали. Звісно, до приватних канадських інвесторів питань ніяких бути не може – за свої гроші зняли те, що вирішили, а ти вже або йди, або ні. А от якби це був український фільм, до того ж на державні гроші – я б висловився значно категоричніше.

Який би я хотів побачити фільм на історичну тему? Наприклад, про Конотоп. Про якусь героїчну операцію УПА. В кінці кінців, я вже писав – є чудова тема для екранізації, біографія Ілька Оберишина, 40 років його переховування від радянської влади, із шикарним геппі-ендом на тернопільському вокзалі. Таку героїчну історію можна живописати – закачаєтесь. Нам потрібні герої, якісь перемоги, успіхи. Мучеників вже задосить.

Але в цілому – фільм хороший, якісний, потрібний і актуальний. Якщо світ не завдяки нашому МЗС, а завдяки ньому зрозуміє, ЧОМУ все відбувається на сході України – то залишиться тільки низько вклонитися авторам стрічки. А ви йдіть і дивіться. Кожен має оцінити його власними очима і розумом. І серцем, куди ж від цього дінешся.

P.S. А от геппі-енда в фільмі все-таки не вийшло. Ну просто тому, що вони до Львова тікали – а туди через шість років ті ж самі комуноїди прийшли. Тож – тікали-тікали,  та й дотікалися. Ну, хіба припустимо, що герої фільму за океан втекли, як мріяв батько головного героя.