Живіть, пані Більченко, живіть

Цього року буде модно нагадувати про події столітньої давнини, проводити паралелі з нинішніми часами, вишукувати в минулому якісь рецепти для майбутнього… А я нічого не нагадував, не проводив і не вишукував. Воно само прийшло. Із блогом сумно відомої пані Більченко на Ліга.нет.

Я не буду нічого цитувати, виділяти – якщо у когось є бажання, ось вам лінк, читайте самі. Я ж скажу ось що.

Точно так же – і точно таке ж – під час Першої світової та особливо після Лютневої революції в Петрограді писали тодішні лівацькі рупори. І про владу загальноросійську, і про українську зокрема. І що владі вигідна війна. І що винні усі – Петроград у війні світовій, а Київ у війні громадянській (якої ще і не було, але яку ці персонажі відчували нюхом, або просто наказом згори). І про тоталітарний режим – в знов-таки різних варіаціях, в Петрограді царський, в Києві націоналістичний і буржуазний.

І що солдати гинуть ні за що – і на фронті Першої світової, і під Києвом, на захисті своєї молодої країни. Яка і не країна взагалі-то, а так… І про поїздки на фронт – теж було. Тодішні “більченки” розклали і війська Російської імперії, і молоді українські частини. В тому числі – я про конкретно українських вояків – ідеєю примирення, з якою вона там кудись їздила.

Все це уже було тоді, сто років тому. Я не знаю, чи розуміє ця пані – але її текст після мінімальної правки перетворюється на агітку РСДРП. Або української її філії. До речі, і україномовні персонажі, на кшталт тієї ж Юлії Малькіної, у них теж є – як були в кінці 1917-го в Харкові на тому збіговиську, яке потім назвали створенням УСРР. Для декорації, звісно ж – і тоді, і зараз.

І от що цікаво. Історія, вона ж дійсно повторюється. Не “взагалі” чи “в принципі” – а тому, що ті сили, які нею керують, цього хочуть. От і в нашому випадку – Московія-2014-го діє на Україну методами Московії-1918-го. І “ихтамнетьі”, і “громадянська війна” (про що курскім соловушкою співає і вищезгадана пані), і багато чого іншого. Так от що цікаво. Ні, деякі із тих “декоративних” чи навіть ідейних комуністів дожили аж до середини 30-х, як Микола Скрипник (це ми зараз за ним зітхаємо, бо в 20-х роках і українізацію проводив, і правопис, і все таке – а в кінці 10-х він де і ким був?). Щоб застрелитися власноруч. А більшість же поклали ще в перші роки “радянської влади”.

Точно так же, як всіх тих більченок – чи в українському, чи у всесоюзному масштабі. Вони ж, як не крути, виросли у відносно вільних умовах (принаймні, той страшний царський режим не тільки не знищив їх, а й дозволив виїхати в европейську еміграцію і там продовжувати свою діяльність) – а справжньому тоталітарному режиму, а не тому, про який плачеться пані Більченко, такі вольнодумці не потрібні. Навіть на своєму боці. В першу чергу на своєму боці.

Так от цікаво – невже дійсно пані Більченко не розуміє, що її, у разі гіпотетичної перемоги “русского міра”, пустять в расход може і не першою, але точно не останньою. Бо в Московії уже всіх, кого треба видресирували – а такі вільнодумці потрібні лише для руйнування чужих країн, в своїй вони подібне терпіти не стануть.

І те саме питання до Ліга.нет. Свобода слова, різні точки зору – це все прекрасно. Але хочеться пригадати – а що ж сталося із тими виданнями, із тими журналістами, із тією пресою (і літературою теж, так), яка сто років тому підтримувала ліву ідею, надавала місце для лівацьких, більшовицьких текстів. Куди ж вона, та преса, поділася до початку 30-х років? Не пригадаєте? От і я не можу згадати. Була ж. А потім чомусь – після перемоги полум’яних борців із тоталітарним царським і буржуазним націоналістичним режимами – зникла.

Задумайтеся, колеги.

Пані Більченко задумуватися не пропоную. Її якраз не шкода. Як не шкода тих, хто в 1917-му зробив свій вибір, ставши на бік популістичних гасел “Геть війну” і “Землю селянам”. Вони отримали по заслугам. Правда, є нюанс. Разом з ними отримала і вся країна. А от цього не хочеться.

Тому – живіть, пані Більченко. Бо жити ви зможете тільки в “УНР”. В “УСРР” вас чекає та ж участь, яка чекала перших більшовиків. Історія, вибачте, любить повторюватися. Особливо коли вологодскій конвой шутіть нє любіт.

P.S. Згадалася легендарна фраза, вже не згадаю кого, але сказана в часи Помаранчевої революції – “за Ющенка СДПУ(о) буде сутужно, а за Януковича цієї партії не буде взагалі”. Ну, і де ж ті об’єднані есдеки – як партія? 🙂

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s