Буду час від часу нагадувати вам про країни – “зразки” для України. Аби остаточно розвінчати застарілі міфи.

Для початку давайте згадаємо дві дати. 1867 рік – дата оголошення фактичної незалежності цієї британської колонії (частиною якою був франкомовний Квебек). 1960 рік – поява перших паростків руху за незалежність Квебеку.

93 роки. Чому так довго чекали? Дуже просто. Квебек був бідною провінцією. І майже вся економіка в Квебеку була в руках англоканадців. Тільки коли 1960-го до влади прийшли молоді квебекські ліберали і почали змінювати ситуацію в провінції, почали робити її успішнішою, багатшою – тільки тоді з’явилася можливість заявити про свої претензії. А на 1961 рік, наприклад, тільки 7% економіки належало франкофонам.

За цим з’явилися “незалежницькі” організації, 1968 року сформувалася головна політсила, Квебекська партія. А за рік до цього Де Голль, побувавши в Квебеку, відзначився скандально відомою фразою “Vive le Québec libre!” (“Хай живе вільний Квебек!”) Он він нагорі, на фото.

1970 року терористична боротьба за незалежність – так-так, і в “благополучній мирній Канаді”, якою нам її полюбляють показувати прихильники двуязичія – завершилася кульмінацією. Викраденням і убивством міністра праці Квебеку П’єра Лапорта. (Викрадали не тільки його, а й британського торгового представника Джеймса Кросса. Але цього відпустили, виторгувавши собі можливість втекти на Кубу.) Прем’єр Канади П’єр Трюдо – батько нинішнього голови уряду – ввів федеральні війська на територію провінції. “Жовтнева криза”, так називали ті події, закінчилася – але не закінчилося протистояння. Наприклад, невідомі систематично підривали поштові скриньки – бо на них була емблема Канади.

1976 рік – новий етап. Квебекська партія приходить до влади. І уже за рік приймає “Закон 101”, так звану “Хартію французької мови”. В ній зокрема прописано:

* Всі вивіски, рекламні щити, назви вулиць і дорожні знаки повинні бути французькою мовою.

*Англійською мовою можна користуватися за бажанням, за умови що розмір англійських літер не перевищує 3/4 від розміру французьких. Цікаво, що вивіски на інших мовах можна виставляти без обмежень розміру, за умови присутності паралельного французького тексту.

* Робочою мовою в великих і середніх підприємствах Квебека повинна бути французька.

* Діти франкоканадців і іммігрантів-аллофонів повинні ходити у французькі школи

За 4 роки, 1980 року, “квебекський” уряд проводить перший референдум про незалежність. (Канада – не Іспанія, там такі речі цілком законні.) Явка – 85%. “За” – 40,44, “проти” – 59,56. Поразка – але така, яка вартувала перемоги. Бо коли 1985 року до влади в Квебеку повернулася федералістська Ліберальна партія (вона, до речі, і розпочала реформи 1960 року) – то вона тут же запропонувала реформувати Конституцію Канади, щоб Квебек мав більшу автономію. Це не влаштувало всіх – федерали в Оттаві вважали, що це забагато, “незалежники” в Квебеку назвали це мізерною поступкою.

Тому коли 1994 року Квебекська партія знову прийшла до влади – другий референдум вона провела вже за рік. Явка – 93%. (Ріст 8%.) “За” – 49,42%. “Проти” – 50,58%. Зростання незалежницьких настроїв за 15 років – в майже 10%. Квебек став жити краще і ще більше захотів незалежності.

Третього референдуму поки що не було. Квебекська партія була при владі до 2003 року, потім з 2012 по 2014 рік. Але це не значить, що робота не ведеться. Причому обома сторонами. Ще перед референдумом-1995 федеральний уряд спеціально спростив умови надання громадянства іммігрантам, які прибували саме до Квебеку – щоб ті розмивали франкоканадську більшість і майже гарантовано голосували проти незалежності.

Триває ця боротьба і зараз. Федеральний уряд, англофони намагаються зробити так, що квебекські іммігранти не асимілювалися з франкоканадцями. Ті в свою чергу навіть на законодавчому рівні прописують можливості такої асиміляції. В Квебеку згідно перепису 1996-го року французькою володіють 93,4% жителів, англійською – лише 40,9%. Це “володіють”, а рідним французький є для 81,5% (“мовою домашнього спілкування” назвали 82,8%; цікаві розбіжності в цифрах, правда?).

Цікаво, що федералісти називають франкоканадців, які борються за права французької мови (і, ширше, за незалежність Квебеку) – “фашистами” J

Одним словом, офіційна двомовність на практиці означає ні що інше, як реальну одномовність. В Квебеку – французьку, у всій іншій Канаді – англійську. (А в Нунавуті – інуктітут, мову корінного населення, інуїтів. Причому якщо зараз в Нунавуті місцева влада використовує в основному англійську і французьку мови, то до 2020 року там планують повністю перейти на інуктітут. В принципі, жителів там всього 30 тисяч, в основному інуїти, так що нічого дивного.)

Дві мови обов’язково мають знати чиновники федеральних структур. Правда, при цьому, якщо ви живете в якійсь Британській Колумбії, і ви франкофон – то вас і в органах місцевої влади обслужать французькою (і не тільки), знайдуть перекладачів чи франкомовного працівника. Але в цілому тієї міфічної двомовності, коли дві мови порівну – не існує. І ніколи не існувало.

Квебекська партія програла вибори-2014, наступні вибори – 2018 року. А опитування 19 січня 2017 показало, що у лібералів лише 32% (на виборах було за 40), тоді як “квебекці” піднялися до 29. А в грудні взагалі було 30 на 30. Так що за рік, в жовтні 2018-го, “незалежникам” під силу буде створити черговий коаліційний уряд провінції – а там і третій референдум буде не за горами. І хтозна, як квебекці проголосують цього разу. Принаймні, Квебекська партія напевно ж врахує всі невдачі референдуму-1995 і спробує їх виправити. А 0,59% – рівно стільки не вистачило 22 роки тому, аби запустити процес незалежності Квебеку – це явно не теорема Ферма.