Мій 2016-й

Що ж такого відбулося у і навколо мене в цьому 2016-му році? Пригадую.

Розпочався рік з того, що я завершив свою першу – сподіваюся, не останню  – книжку. “Повна історія Ель Класіко” вже, звісно, не дуже повна, але на той момент включала в себе всі офіційні матчі, які відбулися між “Реалом” і “Барселоною”.

Сказати, що це було важко – нічого не сказати. Якби я знав, скільки сил доведеться витратити – може, і не починав би. Але раз уже почав – довелося доводити до кінця. Довів. І навіть до друку (на що довелося витратити свою колекцію пивних етикеток). Всього друком вийшло 200 примірників, і усі вони розійшлися, причому перша сотня взагалі моментально – за неповних два тижні.

Навесні у Богдана розпочався перший футбольний турнір, а я відкрив в собі операторський і монтажерський талант. Ну, як талант 🙂 Таке, одним словом – можете самі подивитися ось тут. Але було цікаво. Взагалі з пацанами цікаво, вони ще не зіпсовані дурним життям, як дорослі. А на зимовій першості, яка триває прямо зараз, я трошки апгрейдив свою роботу. Про мінуси дитячого футболу в Україні я вже писав, але в цілому я задоволений. І на рівні Запоріжжя, і – з того, що чув від людей з інших регіонів – на рівні України.

Влітку в моєму житті сталася непересічна подія. Вперше в моїй трудовій діяльності сталося так, що мене звільнили з роботи. Тобто одного разу таке вже було, в лютому 2009-го, з “Вечернего города” – але тоді закрився весь проект (ну, чи майже весь). А так, щоб контора існувала, а мене просто звільнили – сталося уперше. Зазвичай всюди я йшов сам, на більш вигідні умови, іноді (як в “Футболі”) навіть випереджаючи неприємне майбутнє у вигляді звільнення. Ну що ж, і на старуху, як-то кажуть.

(До речі, треба буде якось написати про всі свої роботи. Цікаві історії були, є що пригадати.)

Сказати, що я зовсім спокійно відреагував на звістку про звільнення, не можна. Хоча сам по собі факт завершення співпраці з UA-Футбол я сприйняв спокійно. Можливо, навіть з полегшенням. Все-таки останній сезон (в футбольній пресі так зручніше, міряти сезонами, а не роками) я займався зовсім не тим, чим хотів і планував. І це було дуже виснажливо.

От те, як мене звільнили – залишило неприємний слід в душі. Все-таки прямо посеред літнього відпочинку, лежачи на пляжі, дізнатися про те, що через пару тижнів ти уже безробітний… Да, з  таким настроєм я на морі ще ніколи не відпочивав. І це, за великим рахунком, єдина претензія. А так все насправді було логічно і до певної міри прогнозовано (просто завжди хочеться вірити в краще). І з тими, хто залишився на UA-Футбол на момент мого прощання я, сподіваюся, залишився у добрих стосунках. Принаймні, з мого боку так точно.

Є така банальна фраза “Усе, що не робиться – робиться на краще”. Цю істину я знову для себе підтвердив. Це звільнення допомогло мені вирішити певні проблемні ситуації в житті і прийняти кілька дуже важливих  рішень, які, сподіваюся, змінять моє недалеке майбутнє.

Наприклад, стільки, скільки після звільнення з UA-Футбол, я давно вже не писав. В різні видання, в різному форматі, на різну тематику. Саме вихід із суто футбольної журналістики я вважаю головною перемогою в своєму житті у другій половині року. Почалося все у жовтні з оцієї от статті. Почалося, як багато чого в житті – цілком випадково. Читав новини, думав – і придумав. Запропонував. Погодились. І пішло-поїхало. А стаття “День, коли українські ЗМІ трахнули козу” набрала стільки переглядів, що можна порівняти це із денним показником відвідуваності не останнього сайту в тому ж уаспортнеті. А ще була реакція – і та, яка з’явилася на сторінках видань-“трахарів”, і та, яка залишилася всередині редакцій, але про яку я знаю.

Восени Богдан пішов у школу. І там теж не обійшлося і без неприємних, і без приємних сюрпризів. Але це його життя, тому детально зачіпати його я не хочу. Єдине, що скажу – українська школа все-таки недалеко втекла від школи радянської. І коли втече – ніхто того не знає.

А ще ми з кумом записали серію лайвів під назвою “Вован & Львівцер Шоу”. По-моєму, вийшло досить непогано. Якби ми жили в одному місті – можна було б робити це регулярно, і воно б, можливо, переросло у щось більше, серйозніше. Ну та на те й 2017-й, щоб щось кардинально, я б навіть сказав – революційно змінювати. Он Кличко повиганяє понаїхавших, кум повернеться на історичну батьківщину – і будемо клепати “Шоу” хоч кожного тижня 🙂

Ще від 2017-го я особисто чекаю одного важливого підтвердження, яке запустить роботу над другою моєю книжкою. Тема її – футбол уже український, формат теж буде, так би мовити, енциклопедичний, а планується, якщо усе складеться так, як я хочу, вийти друком десь в першій половині травня.

Отже, є для чого жити, писати, творити, знімати, нарізати і таке інше. А раз є для чого – значить, будем жить 😉

P.S. Ну, і цей сайт з’явився по суті у 2016-му. З’явився – і правильно. Зайва платформа для висвітлення своїх думок ніколи не завадить. Можливо, саме завдяки йому, спробам писанини не тільки про футбол – я і зміг перейти межу від вузькоспеціалізованої до загальнотематичної журналістики, хтозна.

Advertisements

2 thoughts on “Мій 2016-й

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s