За мотивами свіжого міні-срачика із одним із своїх улюблених сучасних українських письменників, Дмитром Білим (“Басаврюк ХХ” люто-бешено рекомендую до прочитання).

Мова в принципі про наслідки висловлювання Нищука. Конкретно срач розпочався під картинкою у Мар’яни П’єцух із даними перепису 1989-го про кількість жителів УРСР, народжених за межами республіки – тобто по суті “понавезених” чи “понаїхавших”.

Переказувать я не буду, сам пост осьо, читайте його і камєнти. Я ж хочу сказати ось про що.

Опонент закидає мені, який пише про кількість “понаїхавших” – розкол України. Мовляв, або ми визнаємо, що українська політична нація включає всіх громадян України, або – ви розділяєте країну.

Так от. Вибачте за прямоту – але ніякої “української політичної нації, яка включає всіх громадян України” не існує. І не може існувати. Бо частина цих громадян України цю націю і цю країну ненавидить. Як можна включати в українську націю того, хто цю націю ненавидить? Я думаю, що ніяк. Бо нація – це певна спільнота, певна спільність ідей, думок ітд. А яка може бути спільність у мене із тим, хто ненавидить таких, як я?

Тому всі ці розмови про “загальнодержавну українську націю” – це навіть не окозамилювання. Це значно гірше. Закриваючи очі на людей, громадян України, які по факту такими не є, навіть за наявності синьо-жовтого паспорту – ми робимо страшний злочин перед майбутнім.

Так само, як робили його усі попередні влади – вважаючи, що раз Крим формально є Україною, то він і фактично такий. А насправді, як ми уже всі побачили – нічого подібного там не було, Крим у переважній своїй більшості асоціював себе з Росією, і 2014-го Росія цим чудово скористалася. Тобто фактично вийшло так, що українська влада закривала очі на п’яту колону.

Так-так, я прекрасно пам’ятаю, що анексія Криму, що війна на Донбасі – це план Кремля, в якому люди грали роль фішок, не більше. Але! Цей план спрацював саме на тій території, де були лояльність до Росії і ненависть до України. Соупаденіє? Ха-ха-ха.

Тому не треба розказувати байки. Так, після 2014-го почала формуватися “українська політична нація” (за американським, якщо хочте зразком), де є не тільки українці, а й кримські татари, русскі та інші народи. Але це – не вся Україна. Це треба розуміти і усвідомлювати. І на це не можна закривати очі. Досить вже, назакривалися.

А до чого тут понаїхавші/понавезені? Мій суб’єктивний досвід говорить про такі речі:

1) понавозили “з інших республік” в основному з РРФСР, і в основному росіян;

2) в основному ці “понавезені” так і не стали лояльними до України. ТАК, я знаю, що є й зворотні випадки, я сам такі знаю – але це винятки з правил. В цілому понавезені не сприйняли як тутешню мову, так і тутешню ідентичність, самостійність, окремішність.

І це теоретично може означати те (в практичному сенсі), що, наприклад, російські війська чи там терористичні угруповання в моєму Запоріжжі частина людей теж зустрічатиме як визволителей. В силу не тільки зомбування телевізором чи чимось там ще, а й у силу того, що вони в принципі себе досі не асоціюють з Україною (а в ЗП багато людей, які сюди приїхали з Росії, навіть зараз тут росіян 25%, а реально, якщо не брати випадки, коли діти записують себе українцями, їх ще більше). От на це треба зважати. І пильнувати. А не закривати очі і робити вигляд, ніби у нас все зашибісь, тільки злобний Нищук і нищукоботи розколюють країну.