Дві давні сімейні історії, які ожили завдяки відео. Історія друга

В цій історії з’являться локації Януковича, Сталіна і Шварценеггера. Але мова зовсім не про них – а про людину, яка об’єднала їх своїм життям.

Вчора народ мережевий захопився оцим от відео.

 

Лайки, “класс”и, розповіді про те, де іще таке є. А я подивився зовсім без емоцій. Бо цю історію я знаю чи не усе своє життя. Від свого рідного діда.

1943-го року його, 18-річного пацана забрали в Німеччину. Остарбайтером. Про одну поїздку туди і перебування там можна писати книжку і знімати кіно. Я інколи думаю, що Леонід Биков десь зустрівся з моїм дідом – і “Максима Перепелицю” намалював саме з нього. Це була людина, яка ніде і ніколи не зупинялася і не впадала у відчай. У вагоні-теплушці додумався отримати дві пайки на свій вагон, та ще й розкидав по дівчатах-хлопцях, поки схаменулися і почали шукати.

В Німеччині тікав із заводів, від злих і жорстоких бауерів (хазяїв). Били, так. Жорстоко. А він все одно тікав, бо краще перетерпіти біль один раз – ніж умерти там на заводі. Аж поки не дістався Австрії. Де в невеличкому і для мене безіменному селі біля міста Ґрац (перша локація!) зупинився робітником у колишнього солдата австрійської армії – у Першій світовій, так – Максимиліана Ледольди. Принаймні, так передав його ім’я дід.

Перебування у цього господаря – це тема окремої розмови, хоч я, на жаль, дуже мало знаю, бо дід помер, коли мені було 14, і багато чого не розказав мені. Наприклад, як доблесні радянські воїни убили хазяїна, потім зґвалтували хазяйку (можете вирахувати її приблизний вік за сказаним мною у попередньому абзаці), а самого Степана, мого діда, мало не застрелили, коли він рипнувся за них заступитися…

Але я хотів згадати про один-єдиний епізод. Що таке був ринок в місті Ґрац 70 років тому. Селяни приїздили на ринок. От конкретно з молоком – чомусь саме про це розповідав дід, може, його посилали купувати для господарів. Привозили бідони чи в чому вони там те молоко возили. Ставили на ринку. Чи писали ціну, не скажу – може, й ні, бо всі й так все знали. І йшли у своїх справах. А потім, через деякий час приходили, перераховували наявні гроші, збирали порожню тару і їхали додому. Все.

Я не знаю, дурили їх так чи ні. Цього не можу сказати. Але одне дід розповів точно – замки у їхніх селах, навколо Ґрацу, господарі почали чи то використовувати, чи то навіть врізати у двері, лише після того, як там з’явилися остарбайтери. Ні, я не збираюся звинувачувати молодих людей, закинутих в чужі краї на незрозуміло яких умовах (не всі жили так, як мій дід у цього колишнього австрійського вояка). Просто констатую факт – що отак, як на тому баварському відео, трохи південніше, та, думаю, і в самій Баварії теж, було давним-давно.

…А потім “визволителі” дали дідові в руки рушницю, яку він випустив чомусь аж 1950-го року. Я, на жаль, так і не дізнаюся, чому він аж п’ять років служив. Але попоносило його по усьому Союзу – і на Байкалі був (друга локація!), і відомий об’єкт на озері Ріца охороняв (третя!), і по російській глибинці помотався. Десь сина надбав, в Орлі, здається.

І до кінця свого життя пам’ятав ту Австрію. А також 11 перших років свого життя, коли він був сином вільної людини, сільського столяра. Тому в нашій сім’ї не було більшого опонента радянській владі, ніж він. І найбільше, за чим він, очевидно, шкодував в останні хвилини свого життя – що не встиг погосподарювати на своїй, а не колгоспній землі. Бо помер якраз тоді, коли колгоспи тільки почали розпадатися. А якби прожив ще з десяток літ – то був би одним із перших, якщо не першим фермером у наших краях. І 70-літній вік його б не зупинив, я більш ніж упевнений.

Ото така історія. Історія про те, як люди хоча б краєм ока побачили оте, інше (справжнє?) життя. А хтось там і залишився. Ну, не прямо там – а от одна дівчина з сусіднього села познайомилася там з “вестарбайтером”, із Нідерландів. Полюбила, вийшла заміж. В 70-х роках приїхала з ним на свою батьківщину. Якщо й були якісь сентименти – то вивітрилися відразу. Хоча з тих пір більш-менш регулярно до родичів їздила. Але була уже людиною іншої цивілізації. Тієї, де на ринку не крадуть молоко і не закривають двері на замки.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s