В Роздол на футбол. Дуже багато ФОТО

І трохи пояснювального тексту.

9-а година. Ранку. Я стою на пероні 9-ї колії залізничного вокзалу “Запоріжжя-1” і збираюся їхати в невідомий мені і широкому загалу Роздол. Це село в Михайлівському районі Запорізької області. Там грає команда “Таврія-Скіф”, яка вже третій сезон виступає в аматорському чемпіонаті України. А цього дня не просто так собі грає – а із новою сімферопольською (чи правильніше сімферопольсько-бориславською?) “Таврією”. Тому я витягаю на цей тріп давнього “татарина” і мого доброго друга Мішу Черниша з Мелітополя. Точка зборки – смт . Пришиб, саме туди доїжджають “собаки”, на яких ми, з різних боків мчимо у нетрі таврійських степів.

В моєму наплічнику фотоапарат, грінки, турботливо насмажені дружиною, і револьвер Smith & Wesson. Жартую – Ekol Viper 3″, його точна копія під патрон Флобера. Навіщо? Хтозна, які на цьому дикому півдні нрави. Он у сусідній Василівці місцева бидлоелітогопота (буває і таке) побила людей за зауваження про московитський триколор. А Мішка ще й із “розою” своєї команди – може, тут чужих не люблять, як в будь-якому совковому містечку.

Електричка під’їхала, народ швиденько вигружається і загружається. Поки “собака” ще стоїть на вокзалі – вагонами сновиґають продавці усього на світі.

Цей дядько, продавець “Пенсіонерів”, довго філософствував із якимись пасажирами його, пенсійного віку. Потім, нічого так і не продавши, поплентався далі.

Якщо ви не знаєте, що робити на вихідні – сідайте на електричку у напрямку Пришиба і їдьте в плавні. Там краса просто неземна і умиротворяюча. Люди приїздять на машинах, витягають човни – і прощай цивілізація.

В плавнях, точніше, на дачі вивантажилася майже вся електричка. До Таврійська (це там, де замок Попова, в якому мала бути колонія Макаренка; хто знає, про що йдеться – я не винуватий) доїхало у вагоні з десяток народу.

А далі, за Таврійськом, електричка звертає убік від плавнів і Каховського моря – і в’їжджає в таврійський степ. Міняється краєвид за вікном, стає спокійно, тихо, не ефектно – але по-своєму цікаво.

11:39. Я в Пришибі.

Чекаю на напарника по тріпу.

Поки обходжу околиці вокзалу. Все, як і положено в таких місцях. Якісь клошари під закритим кіоском – схожі на циган, але не цигани. Флобер гріє наплічник. Люди біля порєбріка чекають на автобус – як виявилося пізніше, в райцентр Михайлівка, туди рейки не доходять, а пішки далекувато.

12:16. З мелітопольської собаки вигружається Мішка. Алга на Роздол!

Цікавинки пришибські. Про таку церкву хтось чув?

Мабуть, не стрижуться тут люди. Так і ходять з волоссям до сраки.

Декомунізація? Ні, не чули.

Закінчилися Пришиб і куплене там пиво (з поваги до Мішки, та й тому, що більше нічого нормального немає – мелітопольське). Йдемо цілком пристойною дорогою у напрямку траси Харків-Новоолексіївка, яку нам треба перейти, щоб дістатися Роздола.

Від станції Пришиб до околиці Роздола – кілометрів 7,5-8. Десь за годину ми справилися, але ноги трохи гули.

Мішка фоткається з місцевими, демонструючи їм ювілейну “татарську” “розу”.

Вулиця Роздола. До 1945-го року це село називалося Фрідріхсфельдом, але нині від менонітського минулого тут лишилися, схоже, хіба що рядки у Вікіпедії. Очевидно, “ето не наша історія”, да.

Може, оця от хатинка дожила до наших днів з першої половини минулого століття?

Ну, це точно не менонітська будівля.

А ось центр села – ТОВ “Таврія-Скіф”, фермерське підприємство, яке тримає цей населений пункт і футбольну команду при ньому.

Очевидно, із будівлі добиває незапаролений вай-фай. Дійсно, від кого тут шифруватися.

Афіша. Натрапили на дві – одна біля ТОВ, інша на дверях магазину.

В магазині є термінал, можна розраховуватися картками. Взяли пива (калуське! в Роздолі!), вийшли на тераску. Сидять два чувака, у одного на спині – “Таврія ультрас”. Ага, думаю, понаїхали. “А гдє тут у вас обмєннік?” – раптом спитав один із них у нас. Пояснили, що ми такі ж гості цього населеного пункту, як і вони. Трохи розговорилися, хотів сфоткати – хлопці відмовилися, “развє что в балаклавє” (один із них сказав, що є спецпризначенцем, тому “самі понімаєтє”). Але поки ми пили пиво, вони вже двинули на стадіон.

Це такий логотип і ТОВ, і ФК.

Можливо, будівля сільради залишилася з менонітських часів. Принаймні, архітектура дещо схожа.

А ось і автобус “Таврії”. Мішка вибіг з “розою”, чим викликав фурор у футболістів.

Допили пиво. Ідемо на стадіон. Він там зовсім поруч, рукою подати. Ось іще одна старенька хатинка.

Прийшли. Парковки там як такої немає, тому автобус гостей залишився стояти на дорозі, прямо біля “Таврія-Скіф-Арени”.

Перший погляд на стадіон.

Одні з перших глядачів. Приїхали за годину до початку гри.

А це приїхали господарі. Звідки приїхали – спитаєте ви? Справа в тому, що вся команда “Таврія-Скіф” не місцева, живуть і тренуються вони в Запоріжжі. Ну дійсно, що їм тут в селі робити.

Лава запасних. Уже водичку приготували. Невдале, до речі, розташування – сонце в очі.

Біля лави запасних – такі старорежимні лавки.

А отам на дальньому плані – сучасні індивідуальні місця. 242, я перераховував.

Ану, хто скаже, що це і навіщо?

Вигляд з-за воріт.

Поле і трибуни оточені сіткою – невисокою, від тварин, а не від людей. Он і каліточка є, щоб зайти. Або вийти – до туалету.

Все красиво і чисто. Не те що на “Славутич-Арені”.

Фан-сектор гостей.

Ще трохи прапорів.

За газоном, як бачте, слідкують. Непоганий, до речі, хоч, як на мій дилетантський погляд, і високуватий.

Ще загальних планів.

Теж глядач.

“Таврія-Скіф” вже тут.

Фанати “Таврії”. Народ переживав, що я засвічу їх обличчя. Просили затерти – частина з них живе чи часто їздить на батьківщину, в Крим, тому, аби не було зайвих проблем… Які питання, чуваки (і чувіхи). Молодці, що приїхали.

Разом з Мишком “Таврію”, значить, підтримувало 8 чоловік. До речі, на нас – ну, на Мишка – ніяких там не було спроб наїхати, одні чуваки просто спитали, показуючи на “розу”: “Таврія? Перший чемпіон України ж, да?”

Зустріч цивілізацій.

“Таврія” розминається. Пробігаючи повз нас, привіталися 🙂

Сергій Шевченко статечно привітався з місцевими дідами, розставляючи фішки по полю. І пішов тренувати свою молодь.

А це судді.

Україна. Роздол. “Таврія-Скіф”.

“Свої” розминаються. Вони хоч і запорізькі, але їх тут уже добре знають і люблять. В перерві за здрастє пройти від кіоска з пивом до трибун через поле і потриндіти з якимось гравцем.

Символічне фото. Готуються, ага 🙂

Ага, вам не здалося на попередніх фотках. Патч УПЛівський.

А це поло з гербом “Севастополя”. Того, якого уже не існує.

Ось місцеві панянки прямо по полю гуляють. Ніхто не ганяє.

16:00. Команди на полі!

І уболівальники підтягнулися.

Капітан “Таврії-Скіф” (німецька форма, як влучно зауважив Мишко) – Максим Скороходов. В УПЛ пограв, причому не так давно, якихось 4 роки тому.

Як в англійській “трясовині” – і стар, і млад.

Гра дуже швидко розродилася першим голом. Господарів, звісна річ.

Осьо вони, радіють.

Бачите прапорець? А тому, що Крим – це Україна!

Одна з нечисленних атак гостей у першому таймі.

Сільські пейзажі.

Як ви вже здогадалися – форма у нинішньої “Таврії” із їхніх попередників. І патчі про це сигналізують, і ось, заклеєні прізвища на футболках.

В Роздол приїхала команда Прем’єр-ліги!

Нелегко було “Таврії” в цьому матчі.

А ось один із кращих гравців матчу – Ігор Дудник. Це я пишу не тому, що мій син з його в одну групу ДЮСШ “Металург” ходять 🙂 – а тому, що воно так і є. Він на обох флангах відпахав дай Боже. І гол забив.

Ще й реклама із тих самих, українських часів і українського ж СК “Таврія”.

Ще один гол в воротах гостей.

Перерва. Поки Мішка (он в “розі” стоїть) затарюється пивом – по полю гуляють місцеві дівчата.

І пацанята.

Один навіть в формі збірної Іспанії.

А це лікар. Все по-настоящєму.

Не упізнали цього центрбека під 9-м номером? Це ж Дмитро Невмивака, колишній гравець “Металурга”, який колись на стадіоні “Торпедо” своїм голом у “Динамо” перемогу вкрав. Я на тому матчі був, це чи не дебют Діми в вишці. А тепер от його на такому рівні спостерігаю.

Прямо за боковою лінією дітвора собі ВІП-ложу зробила.

Табло не електронне, але сучасне.

Зараз у ворота “Таврії-Скіф” залетить другий гол. Матч завершився перемогою господарів – 5:2.

Ну Невмивака ж! Тут вже не помилишся.

Після матчу у нас з Мишком було серйозне випробування – до його “собаки” залишалося трохи більше години. Встигнемо чи ні? Але, тільки ми вийшли на дорогу зі стадіону, тут же за нами з’явилася восьмьорка, яку ми моментально зупинили. Дядько нас підібрав, по дорозі розказав, що Каліман – це хазяїн “Таврії-Скіф” – не проти не те що другої, а й першої ліги. Цікаво, грошей у нього вистачить?

Приїхали на вокзал за годину до першої з “собак”. Купили квитки, пішли гуляти привокзальними хамирями. Ось трошки спостережень.

Таке, звичайне посєлкове життя. Нічого дивного – для тих, хто жив чи бував у таких населених пунктах. Трохи осучаснене – реклама, машини, ще якісь там реалії – але в цілому таке ж традиційне, як і 10, 20 років тому.

Аж ось і “собака” на Мелітополь (а за 20 хвилин і моя, на Запоріжжя). Прощай, привітний Пришиб. Було цікаво.

9-а година. Вечора. Я стою на зупинці біля залізничного вокзалу “Запоріжжя-1”. Рівно 12 годин вмістили в себе наш тріп “Запоріжжя-Мелітополь-Пришиб-Роздол”. І воно було того варте. Думаю, в другому колі треба повторити – там же “Металіст 1925” приїде. І фанатів буде однозначно більше, ніж кримських. На це варто буде подивитися наживо!

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s