Війна з мертвими. Сільська драма-загадка

На прощання з літом розкажу одну невеличку історію.

Їздили ми кілька тижнів тому в одне село на Дніпропетровщині. Запоріжці мають знати його (називається воно Преображенка) завдяки ринкам – там вирощують кавуни і продають у нас на базарах, акцентуючи, особливо на початку кавунового сезону, увагу саме на тутешньому походженні продукту. Від Запоріжжя до Преображенки менше 50 кілометрів – якщо навпростець. Але туди їхати стрьомно, бо дороги… Ну, ви знаєте, які у нас сільські дороги.

Кавуни кавунами, та ми їздили в це село – красиве, мальовниче, прямо з-під пера Нечуя-Левицького – із родинно-меморіальною метою. Возили американських родичів дружини  на могили предків. Поки вони відвідували ці святі місця, я з фотоапаратом прогулявся по селу.

Найбезглуздіший на мою думку фрукт наших широт – груша.

Земле, моя всеплодющая мати.

Степ – це не Карпати. Але в ньому теж є своя краса. Отака от несподівана і колюча, як краса будяків. Ви не любите будяки?  То ви просто ніколи не бували в степу!

Десь там, за горизонтом – індустріальне, задимлене Запоріжжя. А тут – пасторальна тиша.

А ось, власне, і дорога на цвинтар. Точніше, з цієї точки це дороги із цвинтаря.

Край дороги гне тополю до самого долу.

Старі могили потихеньку заростають, скоро не буде кому й згадати про них – люди в селі міняються, хтось помирає, хтось виїжджає (чи в Запоріжжя, а чи в Лос-Анджелес).

Сидіти на цвинтарі і споглядати світ.

І раптом – несподіване. Зверніть увагу на пам’ятники на першому плані.

І таке, за розповідями людей, які бувають там як мінімум кілька разів на рік (на “гробки” і персональні поминальні дні), відбувається там не вперше. Правда, обмалювали оце тільки. А ламали пам’ятники цього сімейства (на лівому монументі чітко видно “шрам”) постійно. Що ж це за війна така із мертвими? Хто не може заспокоїтися навіть перед лицем смерті?

В принципі, в селах часто трапляються подібні історії. У нас в селі були такі сусіди, які доходили і до штрикання коров вилами через паркан – не кажучи вже про інші, скромніші і менші капості. Але з пам’ятниками на цвинтарі не воював ніхто. Вперше бачу таке.

І ще звернув увагу на пам’ятник, що позад них. Подивіться на дати народження-смерті і портрет на граніті. Правда ж, є певна невідповідність?

Пізніше я дізнався, що дати правильні. А немовля зображене на пам’ятнику тому, що… Не знаю, чи це аргумент – але дитина народилася з якоюсь невиліковною болячкою і диво, що прожила ті 10 років.

Цікаво, що цей пам’ятник ніколи не чіпали. Тільки два попереду. Можливо, саме в цій дитині – початок цієї дивної ворожнечі, яка не може зупинитися навіть після смерті її учасників?

Але мертвих залишимо мертвим – а ми повертаємося додому. По дорозі нарвавши смачної місцевої аличі. Компот з неї, скажу я вам – “дай Бог каждому” 🙂

Отаке от воно, невеличке, загублене у придніпровських степах село зі своєю загадковою цвинтарною війною.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s