З учорашнього виступу Порошенка багато хто виловив сказане ним “Московія” – не “Росія”, а саме “Московія” – як назву сусідньої країни. Здивування, радість, захоплення. А я от ніскілечки не здивувався.

Бо я ще 2014-го року говорив про це. І не тільки про це – а й, наприклад, про майбутній розпад Московії. Ні, я ніякий не Нострадамус – хоча певні речі, які я прогнозував, збулися або почали збуватися. Тут справа в іншому. Я говорив про те, що це – ідея. Це – мрія. Це та реальність, яка має бути. Скажімо, про “Московію” я заговорив тоді, коли народ вчергове обурився московитській фразі “на Украине”. То я сказав, що це їхня мова, і хай вони що хочуть, те й роблять. А у нас було б непогано повернути їхній країні історичну назву – бо чого, питається, ми й досі послуговуємося вкраденою у нас самих вивіскою?

І після цього я стараюся “сповідувати те, що проповідую” – тобто послідовно вживати замість “Росія” “Московія”. Чому? Та тому, що саме так усе й починається. З однієї маленької людини. З десяти маленьких людей. А потім ідея розростається, розростається, виходить на наступний рівень, коли її уже не можуть не помічати сильні світу цього – скажімо, топ-блогери, ЗМІ, чиновники. Коли таких маленьких людей назбирається багато, їх ідея починає тиснути на відповідні структури – і вони або будуть ігнорувати, закінчивши, як Янукович, або подумають і цю ідею очолять.

Ні, я не говорю про те, що ідея з “Московією” почалася з мене. Я навіть не перший, хто цю ідею озвучив і почав пропагувати. Я говорю про те, що, як ми побачили, вона, ця ідея, вийшла на новий рівень. Тобто все відбувається так, як і має відбуватися – з низів до верхів. Я більш ніж упевнений, що “Московію” Порошенко, а радше його команда – Цеголко там чи хто – витягли із соцмереж. Тобто вона стала настільки помітною, що це вже не ігнорує і влада. Отак все степ бай степ дійде і до реальної зміни в мові. (Звісно, тут треба робити поправку на те, що структури, які мали б цим займатися, або мертві, або в совковому коматозі – історія з правописною комісією це підтверджує, – але якщо навіть їжак то такий птах, який летить, коли його копнути…)

І з розпадом Московії та сама історія. 2 роки тому про це заїкалися лише такі божевільні, як я. Зараз вже з’являються серйозні статті, коментарі на тему “Що робити, якщо…” і навіть “Що робити, коли…” (між цими двома фразами є серйозна різниця). Звісно, тут ситуація інша – і від самої ідеї Московія не розвалиться. Але! Згадайте 1 серпня (!) 1991-го року, коли Джордж Буш в Києві агітував за збереження СРСР. Пройшов місяць – і проголошення незалежності УРСР стало і для нього теж шоком. Просто далі вже не було куди діватися – але все одно світ чекав результатів референдуму, коли остаточно стало зрозуміло, що незалежна Україна це реальність, і її треба визнавати.

Так от я про те, що ідея розпаду Московії потрібна для того, аби готувати світ до цієї події. Щоб новий президент США не агітував десь в Сибіру за збереження цієї країни – а уже був готовий до змін на політичній мапі світу. І весь світ – був готовий. Світ має спочатку почути цю ідею, переварити її, звикнути до неї, що вона стала “фактом в режимі очікування”, як говорить один мій друг. І тоді сам факт розпаду вже не викличе такої бушівської реакції – бо всі уже будуть підготовлені до цього.

Одним словом, озвучуйте свої бажання, пропагуйте їх, розповсюджуйте. І рано чи пізно ідея стане реальністю. От я, наприклад, вже не раз писав і говорив про свою ідею щодо майбутнього декомунізованих місць Запоріжжя – і буду робити це іще й іще. Наприклад, ось так – Що має стояти на місці Леніна і Дзержинського.

Буквально днями побачив в коментах (не у себе на сторінці) мою ідею, озвучену зовсім іншою людиною. І це прекрасно. Значить, хтось думає так, як і я. Або це моя ідея пішла в народ. І чим більше нас ставатиме – тим складніше владі буде нас ігнорувати. Два Майдани вже б мали навчити цій простій істині.