Українець Джошуа Баскін

Дивилися сьогодні з сином старий-престарий (1988-го року) фільм Пенні Маршалл “Big“. Той, що з Томом Хенксом. Цікаво було пояснювати шестирічній дитині певні перипетії стрічки, і ще цікавіше слухати, як він сам їх “доганяє”. А ще мені подумалось ось що.

Українське суспільство – воно як цей Джошуа Баскін. 1991-го (на три роки раніше чи роком пізніше, не суть; візьмемо за точку відліку розпад СРСР) його, це суспільство, якийсь невідомий нам Золтар взяв і висмикнув із убогого підліткового світу, сірого і нудного, де лимонад в сільському магазині треба було купувать відразу ящик, бо розметуть, та й все одно більше нічого пити – у яскравий дорослий світ. Світ, де за тобою уже ніхто не слідкує, де КГБшники з району не приїдуть зробити а-та-та за криве слово біля сільмагу проти членів партії. Світ, де з’явилася купа кольорів, купа можливостей і спокус. Світ, про який усі так мріяли і за яким їздили хоча б у НДР чи – страшно подумати! – у саму Югославію.

І ось ми в цьому світі. Але ми залишились тими самими дурнуватими підлітками. Які виросли тільки зовні, а всередині не змінилося майже нічого. Просто над нами послабили контроль, от і все. А самоконтроля, тієї риси, яка притаманна тільки дорослим (бо вона, як функція розмноження, має визріти в людині) – його немає. І виходить, що наша країна – це підлітки, яким в руки потрапила пачка грошей, в магазин завезли пепсі-коли і морозива – а батьки чомусь перестали контролювати.

Ми сьогодні їздили гуляти на берег Дніпра в одне тихе місце. Є у нас невеличкий сосновий бір. Краса, повітря і спокій. І купа сміття. Іноді навіть купи. Після чергової помийниці дружина не витримала, підібрала сільпошний пакет – і ми почали збирати ці відходи від життєдіяльності безголового підліткового суспільства. Хвилин за 15 утрьох назбирали повен пакет (ми його ще й втоптували, щоб більше влізло). І попутно пояснювали сину, чому це шкідливо для природи і чим це може для неї – і для нас обернутися.

Але Бог з нею, тою незрозумілою пересічному українцеві екологією. (Він, може, і слова такого не знає.) Та невже ж людям просто приємно пікнікувати в цьому свинарнику? Це ж не з Києва приїздять, не з Одеси, не з Дніпра навіть – це свої, місцеві. І очевидно ж, що якщо ти залишиш своє сміття, то його залишать і інші. Просто тому, що – можна. А можна – бо ніхто не контролює. І рано чи пізно тобі доведеться розгрібати сміття, щоб всістися під соснами. Невже їм навіть це не доходить?

Невже можливість для вчорашнього “тринадцятирічного хлопчака” раптом опинитися в такій ситуації, як на цьому кадрі з фільму – відчути себе дорослим, крутим і всемогутнім, – переважує все? Ми ж чверть століття живемо в “дорослому світі”. Можна було б і усвідомити це. Це – наприклад, що за нас ніхто сміття не прибиратиме. Що тільки ми самі можемо зробити ці сосни і цей світ чистішим. Дружина розказувала, як їх, школярів, відправляли туди прибирати весь той бруд. Зараз навряд чи це практикують. А люди, очевидно, звикли – що хтось прийде і прибере. Що мама зараз зайде і застелить постіль, складе речі. А мама не приходить. І не прийде. І ти відповідаєш за все навколо сам і тільки сам.

А ти – тринадцятирічний дурбелик. Який тільки у фільмі з Томом Хенксом може хоч на трохи подорослішати і зрозуміти деякі важливі дорослі речі. А життя – це не фільм. Життя – це сосни, попід якими валяються пластикові стаканчики і упаковки з-під презервативів. І щоразу їх більшає, більшає, більшає…

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s