Україна, яку ми втратили

Мені інколи здається, що такий сильний спротив будь-яким змінам (а “будь-які зміни” – це перш за все звільнення від комуністичної інфекції; і я зараз не про ідеологію, тобто перейменування чи пам’ятники, а і про економіку з культурою) в нашому суспільстві – винятково через один дуже важливий момент.

За сто років, які пройшли з моменту більшовицького перевороту, по-перше, змінилося багато поколінь, які часто-густо не були між собою пов’язані. Тобто інформація від старших до молодших просто не дійшла, а загинула в концтаборах ГУЛагу та на полях численних воєн. І по-друге, люди розучилися займатися аналізом (в ширшому значенні – розумовою діяльністю взагалі). Або скорше не навчилися. Таким чином, абсолютна більшість інформаційного масиву про історію країни до 1917-го року зникла, а з тими крихтами, що лишилися, не навчилися, не уміють працювати.

І саме через те, що люди просто не розуміють, яку країну вони втратили, що саме було зруйноване в 1917-1920-му роках (можна розширити рамки – до 1914-го і 1952-го відповідно) – у нас немає тієї відрази і ненависті до совка, яка неодмінно була б, якби люди пам’ятали чи хоча б знали. А от в країнах Балтії чи тій же Польщі – пам’ятали, бо там період комунізації був і коротший, і не такий інтенсивний.

Я до чого веду. Я сьогодні, читаючи статтю із серії “Прогулянки Запоріжжям” та коментарі у себе на ФБ-сторінці, наткнувся на два факти. Самі по собі факти – ну, як факти. Було і було. Завжди десь щось було. Але – якщо вдуматися в цю інформацію, якщо на її основі змоделювати загальну картинку (як Лілу Даллас із шматочка руки)…

В Олександрівську (так до 1921-го називалось Запоріжжя) на початок ХХ століття функціонувало 15 готелів. Ви знаєте, скільки на початку минулого століття людей жило в моєму місті? 24 тисячі – на 1900-й рік. Один готель на 1600 жителів. Запам’ятайте цю цифру.

Зараз – я полазив по різних сайтах, прикинув – в Запоріжжі близько 40-ка готелів. Це включаючи міні-готельчики на 4-6 номерів. В 2015-му кількість населення в моєму місті була 760 тисяч (плюс-мінус). Один готель на 19 000 жителів. Подивіться – на скільки зменшився рівень “готелізації” міста. І це тільки перший крок у аналізі ситуації.

Готелі початку ХХ століття – це не те саме, що в радянські та пострадянські часи. Це в нинішньому Запоріжжі може існувати державний чи комунальний заклад, в якому просто соромно жити нормальним людям – та ще й за такі гроші. В часи капіталізма таких вибриків просто не могло бути. Отже, готелі не просто існували, вони функціонували, приймали пожильців – очевидно, достатню для як мінімум виживання кількість.

А тепер самі, без мене, подумайте трохи далі – хто були ці люди, що для них будували так багато готелів, навіщо вони приїжджали до Олександрівська, що тут робили. І так далі. Про курорт Александрабад та інші об’єкти поза межами тодішнього міста я уже навіть не буду згадувати…

І ще один, можливо, ще промовистіший факт. В Гуляйполі кожної неділі в парку грав духовий оркестр. Ви бували в Гуляйполі? Якщо ні – то поїдьте обов’язково. Хоча б тому, що там ну хоч щось збереглося з тих часів – та ж махновська тематика, це уже немало. В інших райцентрах нашої області немає і того. Це он зараз розкопали, що з мого Новомиколаївського району родом не тільки комуноїд і чинуша Карташов, а полковник армії УНР Олександр Вишнівський…

Так от, коли поїдете і подивитесь, що таке сучасне Гуляйполе – ще раз згадайте те, що написано у попередньому абзаці. Що 100 років тому. В цьому місті. Кожної неділі. Грав духовий оркестр. І головне ж у цьому факті не те, що він грав – а те, що було для кого це робити. Тобто була відповідна публіка, яка, очевидно, вимагала якоїсь культурної програми. Її запити були настільки значущими, що на них зважали – і це, на секундочку, не нинішній районний будинок культури, це дещо інша ситуація (в тому числі й у фінансовому плані).

Тобто в цьому місті жили люди, які кожного тижня ходили слухати духовий оркестр. Як мінімум – бо ми ж не знаємо нічого про інші сторони культурного життя Гуляйполя. І ці люди, вони десь жили, підозрюю, не в землянках. Вони десь працювали, підозрюю, далеко не всі були найманими працівниками. І з цього одного факту перед нами поступово відкривається ціла картина зовсім інакшого, ніж ми звикли уявляти собі із енциклопедій радянської та пострадянської доби, світу.

Так, на жаль, цей світ майже знищено. У буквальному, матеріальному смислі. І відновлення деяких його фрагментів, як церкви на нинішньому Соборному проспекті Запоріжжя – не дає того ефекту, який би був від споглядання справжньої “дореволюційної” споруди. І цей факт – що світ “до 1917-го” майже зник із матеріальної культури – він до певної міри рятує нашу психіку.

Бо ви лишень уявіть собі. Що у, напрклад, Запорізької ОДА завелося стільки грошей, що вони змогли запросити сюди… ну, наприклад, Леоніда Парфьонова – і він зняв серію фільмів про наш край у стилі свого “Цвета нации“. Я говорю зараз не тільки про історичну скрупульозність, а у першу чергу про технічну складову цього проекту. Тобто що перед нами – нехай і у комп’ютерному моделюванні – постає увесь той світ, який тут реально був і який ми втратили 100 років тому. І автор-ведучий до всього цього ще й акуратненько моделює майбутнє цього світу – скажімо, порівнюючи його з іншими європейськими країнами (Російська імперія ж не була такою замкнутою, як СРСР, тому подібні порівняння цілком коректні), з тою з Австро-Угорщиною.

І от коли б ми побачили, яку історію ми втратили століття тому… І в яке сьогодення воно могло б вилитися, не будь перевороту 1917-го і 74-х років комуністичного вивиху… Ні, це страшно навіть уявляти. Дійсно, простіше жити із стереотипами “До радянської влади тут було дике поле”, “Електроенергію і ДніпроГЕС придумав особисто Ленін” і так далі. Принаймні, не так боляче усвідомлювати – ЩО ти втратив і ДЕ ти живеш.

Це, як ви бачите – училище глухонімих, що функціонувало на околиці Олександрівська на початку минулого століття. Якщо цікаво – почитайте про нього детальніше. І зауважте – що це без руководящей роли партии. Якось же справлялися, правда? Причому досить непогано – ризикну навіть припустити, що краще, ніж у “партійні” та “постпартійні” часи.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s