Почалося. Донбас лізе в Україну через усі можливі дірки та щілини.

Одне із моїх “улюблених” видань, “Новое время”, взяло інтерв’ю у так званого донецького “волонтера” Енріке Менендеса. (Я вже писав про своє ставлення до коментарів та інтерв’ю цієї людини в українських виданнях, тому повторюватись не буду. Якщо пропустили – відкрийте легендарний словник Лесі Ставицької на будь-якій сторінці. Наприклад, прекрасно передає ставлення оцей вираз – “Нахуя мені здалося на пизді чуже волосся?”)

Ось шматочок цього прекрасного тексту:

Що ж, в Донбасі питання може і стоїть так – “какой далжна бить Украіна”. Це взагалі нормальне явище для жлобосовків – щоб їм хтось був “должен”. Все їх життя – це боротьба за те, щоб “у міня всьо било, а мінє за ета нічо нє било”.

Але штука в тому, що  Донбас – як і Крим – це окуповані території. Території. І повертати Україна буде території. А люди – самі собі господарі. І тягнути їх за руку – це заняття безглузде і невдячне.

Навіщо повертати території? Ну хоча б тому, що вони за законом належать нам. І кордони мають бути недоторканими. А якщо якесь падло ці кордони порушили – треба цьому падлу дати по голові і обов’язково повернути все назад. (А що з повернутим робити – це вже інша справа.)

Але люди… От жили в Криму люди, які цілком щиро ненавиділи Україну. Всі ці 23 роки. І знаєте, чому вони там жили – в українській АР Крим? Та тому, що АРК – це була не зовсім Україна. Або скорше зовсім не Україна. Якби там була Україна уповні – вони б або асимілювалися, або попустилися, або виїхали туди, де їм було б краще. Та ніхто не виїжджав. (У чому була велика помилка української влади. Втім, вона була – та і є – такою ж українською, як чернігівське пиво “Стелла Артуа” є бельгійським.)

Та сама історія і з Донбасом. Хоч є і відмінності – рівень ненависті значно менший і до певної міри штучний, створений 2004-го року ПР та найнятими нею російськими політтехнологами. Але причина в цьому випадку не має значення – важлива ситуація на сьогодні.

А ситуація проста. Донбас – через конкретно оцього от товаріща – намагається диктувати Україні умови. Та це неприпустимо в принципі. Ніякий регіон не має такого права. Хоча б за Конституцією – ми не федеративна держава. Та й взагалі – це шлях до повного розгардіяшу в країні – бо якщо Донбасу можна, то чим гірше Закарпаття, де України (принаймні, в певних місцях) ще менше? Або Галичина – яка запросто виставить всім іншим регіонам рахунок – “Я вам тут мову зберегла, національну свідомість, а де мої люди при владі, чому то дніпропетровські, то донецькі, то вінницькі?”

До того ж, товаріщ Менендес зумисно плутає два поняття – територію і людей. Територію будуть повертати військові (чи після переговорів, чи не після переговорів – не суть; подивіться, наприклад, на Хорватію – роки перемир’я і переговорів, а потім все одно військова операція). А військові – не ведуть ніяких дискусій про те, яку Україну хоче бачити Донбас. Вони просто звільняють окуповану землю і все.

Люди ж у нас не кріпосні. Українське громадянство – це не кандали на шиї. Не хочеш жити в такій Україні, яка є? Зібрав сумку і поїхав туди, де краще. До речі, євреї в РІ та СРСР так і робили – хоч вони прожили на тих землях, з яких їхали, значно довше, ніж деякі “корінні донбасяни”. Я не хочу сказати, що еміграція євреїв, точніше, ті фактори, які до неї призвели – правильні. Зовсім ні. Просто коли тобі тут не подобається – і ти нічого не можеш зробити, – найкращий вихід це від’їзд.

А в нинішній Україні донбасянам на кшталт товаріща Менендеса не сподобається. В тому числі й тому, що тут не сприймають “Россию в позитивном контексте”. До речі, можу підказати одну країну – і навіть дві! а з невизнаними ще більше, – в якій Росію згадують якраз у позитивному контексті. Їдьте жити туди. Вам там будуть раді.

І запам’ятайте – “моя земля” не означає, що я можу взяти її, відгородити парканом і проголосити незалежність чи приєднатися до іншої країни. Тому що є певні міжнародні норми. Які заради господіна Менендеса чи кримської камнєпадної вати ніхто скасовувати не буде – аби не було прецеденту.

Що товаріщ Менендес може зробити – так це продати свою реальну власність (квартиру,  будинок чи що в нього там є) і переїхати будь-куди. А оголошувати себе власником землі, території – і на підставі цього ставити якісь ультиматуми… За цей шантаж треба відповідати. Можливо, і статтями Кримінального кодексу.

Резюмуючи – не подобається, як ставляться тут до Росії? Їдь туди, де ставляться інакше. Можеш забрати з собою усе своє – аж до грошей за житло (чи по цеглинці розбери будинок і перевези). Але не територію. Бо інакше ж Україна теж поставить ультиматум.

P.S. Шановні українці! А ви сильно страждаєте зараз без Донбасу? Чого вам не вистачає, без цього ви не можете жити останні два роки? Тобто – для чого його потрібно повернути вам будь-якою ціною, навіть ціною, виставленою отакими от менендесами?