Історія повторюється. А з чого б то їй і не повторитися, правда?

Прочитав сьогодні у френдстрічці, що нібито ті “зелені чєловєчки”, які брали участь у захопленні Криму – були привезені літаками, які включали режим “дурака” і запрошували екстрену посадку. Ну, і їх, звісно ж, саджали.

Не знаю, наскільки це правда. Але якщо покопатися в історії – то можна легко знайти аналогічний випадок. В Празі 1968-го. Тоді над столичним аеропортом Ruzyně раптово з’явився радянський “пасажирський” літак, який нібито був пошкоджений і просив дозволу приземлитися. Чеські диспетчери дозвіл дали – а з “пасажирського” літака вивантажились підрозділи 7-ї дивізії ВДВ (до речі, ця дивізія і в Угорщині 1956-го відзначилась; що й казати, славна історія!) і захопили аеропорт. На ЗПС якого тут же почали сідати літаки з радянськими солдатами.

Так я що подумав. Зважаючи на цю прекрасну радянсько-російську традицію, у таких випадках треба просто відправляти російські борти за всім відомою адресою. Ось вам золоте правило:

Скажете – а раптом там дійсно пасажирський літак? А раптом там дійсно люди загинуть? А раптом, так. А в Чехословаччині більше 100 громадян загинуло під час тієї операції (якщо брати усі жертви – більше 200). Їх не шкода, ні?

Не бреши – як той хлопчик про вовків, – і тобі віритимуть. Ну, а раз ти отак от себе ведеш – то і віри тобі буде нуль цілих хрін десятих. Дорогою ціною така віра обходиться.

P.S. До речі, про брехню. Ще одна прекрасна ілюстрація – південнокорейський “Боїнг” 1983-го. Тут, в самому кінці сюжету, прямо сказано, що збивав підполковник Осіпович цивільний літак – він це бачив і усвідомлював. І, скоріш за все, не тільки він. Але кого хвилюють якісь там…