Ще одна несподівана сторона української двомовності.

Днями натрапив на невеличкий, але досить активний срачик на тему “Що це за маячня буде в нових паспортах?” Конкретно йшлося про транслітерацію імен та прізвищ у внутрішньому паспорті-картці та закордонному біометричному. Ось тут є онлайн-сервіс, можете перевірити свої дані.

Ну, і, значить, народ побачив варіант Oleh, Olha та інші – і обурився, “чому це я, мовляв, Олехом став?!” А знаєте, чому? Та тому, що це я написав комент українською, а насправді він російською був написаний. І люди ці, які обурювалися “новим беспрєдєлом” – вони в основному російськомовні, тобто оцінюють транслітерацію з позицій російської мови. А там звісно ж буде Oleg – просто тому, що остання буква в імені, яка і у нас, і у московитів пишеться однаково, означає різні звуки. У нашій фонетиці є обидва ці звуки – і, відповідно, в абетці дві букви, Г і Ґ. Які й транслітеруються по-різному – як H і G відповідно. А у московитів немає “нашої” Г – є тільки Ґ, яка у них пишеться як Г. (Я вже не став вас мучити термінами “гортанний фрикативний” та  “м’якопіднебінний зімкнено-проривний”.)

А от у чехів і словаків теж є цей фрикативний звук “г” – і позначається він якраз літерою “h”. Тому абсолютно логічним є те, що і в українській латинці позначатиметься аналогічно. До речі, україномовні коментарі якраз на цьому і наголошували. От вам і відмінності, от вам і вплив чужої мови.

І ще один цікавий момент. Таке враження, що у людей за останні 2 роки під впливом постійної зрадофілії в інтернеті та телебаченні розвинулася якась хвороблива конспірологія. З тими ж буквами H і G – кожен другий або натякає, або говорить прямо, що цей бардак справа рук нинішньої влади. Хоча навіть на сторінці онлайн-сервісу написано, коли норми транслітерації набули чинності – “Правила транслітерації регламентуються Постановою Кабінету міністрів України від 27 січня 2010 р. N 55 (зі змінами)”.

А конкретно по вищезгаданих буквах ситуація іще давніша – вперше ця норма з’явилася ще 31 березня 1995-го. Ось скрін урядового документу:

А ось – із постановки КМУ від 2010-го року.

Як бачимо, з 1995-го року нічого з Г і Ґ (а також Х, про яку російськомовні юзери плачуться – мовляв, “як же тоді Х транслітерувати, якщо H уже під Г зайняте”; до речі, дивно – найбільше російськомовне місто України це Харків, яке давним-давно на дорожних знаках як мінімум пишеться Kharkiv, невже ці русскоязичниє жодного знаку не бачили?) не змінювалося. Але раз на півроку точно виникають подібні срачі – “люді добриє, што ж ето всьо дєлаєтса?!”

А от із чим дійсно проблеми – так це з Ї, Й, Ю, Я. І тут скарги на те, що в різних закордонних паспортах прізвища написані по-різному – реальні і закономірні. А все від чого? Від традиційного українського “а вам не все одно”. Бо якби було не все одно – то влада ще на початку 90-х замовила б профільним спеціалістам розробку нормальної латинки для української мови, і вона б функціонувала собі усі ці роки, не змінюючись і не додаючи людям клопоту з паспортами. А так – одні на порожньому місці істерики влаштовують, а у інших дійсно проблеми через недбальство і пофігізм відповідних чиновників.

P.S. До речі, думаю, чинна система транслітерації (яку не знають навіть ті, кому це положено по закону – наприклад, поштарі, які кожного дня доставляють закордонну кореспонденцію; скільки б мені не приходило листів із-за кордону, а моє прізвище кожного разу було озвучене як “Муленко”) є остаточною. В ній можна знайти купу недоліків – тому рано чи пізно доведеться її виправляти. І у когось з’явиться закордонний паспорт із ще одним варіантом імені чи прізвища. Угорщина (с), блін…

UPD. Виявляється, з 2007-го по 2010-й діяла ще ідіотськіша схема, де Г і Ґ транслітерувалися однією і тією ж буквою. Цікаво, кому таке спало на думку…