“На Украине”. Так кому належить російська мова?

У френдстрічці Фейсбука та коментарях під моїми постами, присвяченими мовному питанню, періодично виникають люди, російськомовні українці, які з упертістю віслюка намагаються довести, що “русский язык принадлежит не только России”. Я, в принципі, втомився пояснювати очевидну річ – але тут шикарний привід нагадати з’явився.

Думаю, більшість із тих, хто сидить у інтернеті, прекрасно знають такого російського дизайнера Артємія Лєбєдєва. І знають, що він не балаболка-пустобрех. І що його мама – не аби хто, а письменниця. Тобто в цій сім’ї з мовою, з її знанням (йдеться про російську, звісно ж) в принципі має бути все гаразд.

І от буквально кілька годин Артємій розродився отаким от чудовим постом. Зацитую його весь.

Знаєте, що найцікавіше в цій ситуації? Що автор посту абсолютно правий. В російській мові є свої чіткі, або нечіткі, але норми – які з’явилися, побутують і затверджені… де? Правильно, в Росії. Затверджені відповідними інституціями. Які знаходяться – в Москві чи десь в Череповце, але в Росії. І коли вносили зміни до норми роду “кофе” – не проводили опитування українських користувачів російської чи українських науковців, що займаються російською мовою. Так само, до речі, як внесення легендарного слова Гомера Сімпсона “doh” у Великий Оксфордський Словник (де знаходиться Оксфорд?) обійшлося без думки на це питання жителів Швеції чи тамтешніх лінгвістів. Чому я згадав про Швецію? Бо там майже 90% населення знає англійську. Але їх не питають. Бо це не їх мова. Взяли для використання? Молодці, англійцям буде простіше в Стокгольмі. Але й тільки.

А про “амерікан інгліш” не треба. Його особливості мають чіткі, закріплені в освітній системі та ЗМІ норми. Якими користуються всі і вся – принаймні у вищезгаданих сферах. Можете навести мені приклад, щоб, наприклад, “скуплялась” чи “спАла” стали нормою російської мови, хоча в Україні? (Про Росію не кажу, там на вас за “спАла”, а не “спалА” подивляться як на село без сєльсовєта – перевірено нашими заробітчанами там, з якими я особисто розмовляв.)

Ні. Бо такого формального явища, як “украинский русский” – не існує. І не буде існувати – із усім зрозумілих причин. А та мова, якою розмовляють на сході та півдні України – це не російська. Спитайте у будь-якого мешканця РФ, який тут бував. Я питав – у жителя Тамбова. Особливо його насмішив, до речі, “донецкий русский”. Соупаденіє? 🙂

Тому можна скільки завгодно говорити “Беларусь”, “в Украине”, “аматорский футбол” (погугліть останнє словосполучення, додавши до нього “Россия”) – але це все одно, що сцяти проти вітру. Рух є, а смислу немає. Бо ніхто вас не стане слухати. А не стане тому, що російська мова живе і видозмінюється там, за порєбріком. А те, що є тут – воно там нікому не цікаве. Хіба що в форматі приколу – “ты слышал, она сказала “спАла”? Какой кошмар. Деревня хохляцкая…”

А говорити, як вони – ви ніколи не зможете. Просто в принципі. У нас, українців, навіть зросійщених – зовсім інші мовні особливості, і вони все одно будуть вилазити. Хоча б тому, що так говорять всі навколо. І будуть говорити. Це природне явище. А ви, якщо хочте – поїдьте в Москву і поговоріть там на “украинском русском”. Подивитесь, як швидко вас піднімуть на сміх. Вас, які щиро вірять, що розмовляють “на русском языке”.

Advertisements

One thought on ““На Украине”. Так кому належить російська мова?

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s