У френдстрічці Фейсбука та коментарях під моїми постами, присвяченими мовному питанню, періодично виникають люди, російськомовні українці, які з упертістю віслюка намагаються довести, що “русский язык принадлежит не только России”. Я, в принципі, втомився пояснювати очевидну річ – але тут шикарний привід нагадати з’явився.

Думаю, більшість із тих, хто сидить у інтернеті, прекрасно знають такого російського дизайнера Артємія Лєбєдєва. І знають, що він не балаболка-пустобрех. І що його мама – не аби хто, а письменниця. Тобто в цій сім’ї з мовою, з її знанням (йдеться про російську, звісно ж) в принципі має бути все гаразд.

І от буквально кілька годин Артємій розродився отаким от чудовим постом. Зацитую його весь.

Знаєте, що найцікавіше в цій ситуації? Що автор посту абсолютно правий. В російській мові є свої чіткі, або нечіткі, але норми – які з’явилися, побутують і затверджені… де? Правильно, в Росії. Затверджені відповідними інституціями. Які знаходяться – в Москві чи десь в Череповце, але в Росії. І коли вносили зміни до норми роду “кофе” – не проводили опитування українських користувачів російської чи українських науковців, що займаються російською мовою. Так само, до речі, як внесення легендарного слова Гомера Сімпсона “doh” у Великий Оксфордський Словник (де знаходиться Оксфорд?) обійшлося без думки на це питання жителів Швеції чи тамтешніх лінгвістів. Чому я згадав про Швецію? Бо там майже 90% населення знає англійську. Але їх не питають. Бо це не їх мова. Взяли для використання? Молодці, англійцям буде простіше в Стокгольмі. Але й тільки.

А про “амерікан інгліш” не треба. Його особливості мають чіткі, закріплені в освітній системі та ЗМІ норми. Якими користуються всі і вся – принаймні у вищезгаданих сферах. Можете навести мені приклад, щоб, наприклад, “скуплялась” чи “спАла” стали нормою російської мови, хоча в Україні? (Про Росію не кажу, там на вас за “спАла”, а не “спалА” подивляться як на село без сєльсовєта – перевірено нашими заробітчанами там, з якими я особисто розмовляв.)

Ні. Бо такого формального явища, як “украинский русский” – не існує. І не буде існувати – із усім зрозумілих причин. А та мова, якою розмовляють на сході та півдні України – це не російська. Спитайте у будь-якого мешканця РФ, який тут бував. Я питав – у жителя Тамбова. Особливо його насмішив, до речі, “донецкий русский”. Соупаденіє? 🙂

Тому можна скільки завгодно говорити “Беларусь”, “в Украине”, “аматорский футбол” (погугліть останнє словосполучення, додавши до нього “Россия”) – але це все одно, що сцяти проти вітру. Рух є, а смислу немає. Бо ніхто вас не стане слухати. А не стане тому, що російська мова живе і видозмінюється там, за порєбріком. А те, що є тут – воно там нікому не цікаве. Хіба що в форматі приколу – “ты слышал, она сказала “спАла”? Какой кошмар. Деревня хохляцкая…”

А говорити, як вони – ви ніколи не зможете. Просто в принципі. У нас, українців, навіть зросійщених – зовсім інші мовні особливості, і вони все одно будуть вилазити. Хоча б тому, що так говорять всі навколо. І будуть говорити. Це природне явище. А ви, якщо хочте – поїдьте в Москву і поговоріть там на “украинском русском”. Подивитесь, як швидко вас піднімуть на сміх. Вас, які щиро вірять, що розмовляють “на русском языке”.