Ленін-нуль. Чому сьогодні ніхто не прийшов захищати вождя

Виявляється, сьогодні в Запоріжжі мала пройти акція на захист пам’ятника Леніну – проти його демонтажу. Правда, на мітинг не прийшов ніхто, крім його організаторів (та ще кількох поліцейських). Деякі ЗМІ вже написали про те, що цей монумент уже не цікавий навіть бабусям. Але не поспішайте радіти. Це не зовсім так.

Прихильники Ілліча (навіть не стільки Ілліча, скільки народженого ним монстра – СРСР) нікуди не ділись. І не дінуться. Точніше, дінуться – але винятково природнім шляхом, тобто на цвинтар. Ви багато бачили на своєму життєвому шляху людей, які б міняли погляди на життя після 30-ти? А після 50-ти? Перших – невелика кількість, других – просто мізерна. Причому настільки мізерна, що це навіть не статистична похибка.

Для тих, хто забув, нагадаю – про злочини комуністичного режиму почали розказувати, причому на найвищому рівні, ще в кінці 80-х. Чверть століття тому. Коли нинішнім 70-80-літнім дідусям і бабусям було близько 45-55-ти. Розказували, показували – при пізньому Горбачову хіба що існування секретних статей пакту Молотова-Ріббентропа не визнали (принаймні, 1989-го генсек заявляв, що “оригінали не збереглися”).

І що? Допомогло це їм розібратись у своєму минулому? Звісно ж, ні. Частина просто не хотіла нічого визнавати – бо тоді довелось би погодитись із тим, що вони отримували “получку” та “дефіцит” ні за що, а переважній більшості комунофанатиків, які не жили на вулиці Сталеварів (це одне із улюблених місць проживання партійно-чекістських діячів в Запоріжжі, деякі досі там віку доживають, зі сльозами на очах згадуючи про часи свого королювання), просто настільки добре промили мізки, що для критичного мислення не залишилося ні інструментів, ні місця.

Про це, до речі, прекрасно свідчать результати виборів в Україні. Проукраїнські, демократичні (чи радше псевдодемократичні, але це питання не для цієї статті) сили просувалися на схід рівно так, як змінювався там склад населення. Поступово вимирали люди, що виросли і сформувалися в совку, на їх місце біля урн приходили ті, хто застав совок лише дітьми (і кому не було за чим там ностальгувати, крім убогих іграшок і мультиків раз на тиждень) – і результат відповідними темпами змінювався. Єдине, що більш-менш різко змінило ситуацію – це війна. До неї ніякі політичні події не впливали і не могли вплинути на свідомість людей.

Тому всі ці бабусі-дідусі – вони нікуди не ділися. Вони сидять у себе вдома і кленуть останніми словами і все тих же “бєндеровців”, і проклятих “американських імперіалістів”, і… Далі за текстами журналу “Перець” чи методичок для партійних агітаторів. Так чому ж вони тоді не вийшли на захист свого кумира?

По-перше, суто технічна сторона питання. Їх треба було сповістити. Очевидно, погано відпрацювали організатори. Але я б не спирався на цей аргумент, він незначний. От далі цікавіше. По-друге, страх. Згадайте, як півтора року тому по Запоріжжю ходили чутки про “два вагона бєндеровцев”, що їдуть до міста і будуть нападати на дитячі садки і школи. Ви смієтесь – а я чув цю історію із перших вуст, від працівників цих закладів.

Вони ж дійсно бояться. Хтось із більш-менш просунутих може навіть пригадати історію кінця 90-х в Латвії, коли совкових (російськомовних) пенсіонерів на несанкціонованій акції протесту на центральній вулиці Риги трішки побили поліцейські. До речі, якраз і збіг – у нас тепер теж поліцейські (думаю, комунофанатики називають їх по старій пам’яті “поліцаями”), що змінили рідну їм міліцію. Звісно, змінили тільки вивіскою – у нас ще немає нової патрульної поліції, – але це уже деталі.

А бояться вони тому, що цю акцію протесту не очолила і не підтримала влада. В їх свідомість за роки СРСР цей постулат – “влада скаже йти – будемо йти” (на мітинг, на суботник, на цілину, куди завгодно). А тут влада промовчала. Тому що є відповідний закон, тому що зараз такі часи, коли СБУ нарешті почала займатися тим, ким і має займатися. Або – щось найвірогідніше – нинішній міській владі просто плювати на Леніна і його прихильників. Вибори пройшли, лохторат більше не потрібен. А наступні вибори ще не скоро. В кінці кінців, можна буде потім набрехати, що “я ж груддю ставав на захист нашої з вами історії”. Повірять, не сумнівайтесь. У радянських людей функція пам’яті у голові відсутня. Замість неї – опція “Як начальство скаже”.

От тому вони й не вийшли – бо начальство відмашки не дало, а самі по собі вони бояться. Це ж одна із основних рис совків – боягузтво. Будь-яка, навіть правильна ініціатива без санкції керівництва буде покарана. Так ще Йосип Джугашвілі вбив їм у голову. Так і повелося. Тому дідусі-бабусі й сиділи сьогодні вдома, продовжуючи клясти “хунту” і “бандьор”, що посягнули на “нашу історію” і “вождя”, останніми словами.

Саме через це я й не вважаю сьогоднішню подію абсолютно не показовою. Ці люди були, є і будуть, поки не підуть ногами уперед на цвинтар. Тож не поспішайте радіти – на наступних виборах ті, хто доживуть, ще нагадають про себе. Правда, якраз через фактор “доживуть” їх буде все менше і менше.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

w

З’єднання з %s