Як АПЛ на рівному місці переплюнула українське футбольне болото

Цікава історія розкручується в англійському футболі. Причому нагорі цієї піраміди – в Прем’єр-лізі.

Цитую для простоти один Telegram-канал, англійський оригінал залінкований:

Новий поворот у протистоянні між командами Прем’єр-ліги. Daily Mail пише, що команди АПЛ пригрозили трьом клубам, які перебувають в зоні вильоту, що проголосують за їх автоматичне вибування, якщо ті будуть блокувати «Проект Перезапуск» Прем’єр-ліги.

Це звернення було адресовано «Астон Віллі», «Борнмуту» і «Норвічу». Команди Прем’єр-ліги ясно дали зрозуміти, що в разі дострокової зупинки сезону, ці клуби автоматично відправляться в Чемпіоншип, так як розширення ліги не розглядається. Єдиний спосіб залишитися в елітному дивізіоні – заробити очки на полі.

Нижня трійка не є головними «бунтівниками», лідерами протесту вважаються «Брайтон», «Вотфорд» та «Вест Хем». Однак, на днях президент «Астон Вілли» Крістіан Парслоу виступив в пресі із заявою, що особисто він проти того, щоб догравати сезон на нейтральних полях.

Щоб «Проект Перезапуск» був запущений, Прем’єр-ліга повинна отримати голоси мінімум 14 клубів. Точна дата голосування поки не називається“.

Ось така історія. А тепер – мої роздуми на тему.

Футбол – це спорт. А у спорті є одна характерна особливість, яка може комусь подобатися, комусь ні – але вона є, це факт, від якого не можна відмахнутися. А факт це полягає у тому, що у спорті, зокрема, у футболі немає справедливості. Є тільки правила. А правила дуже часто засновані не на справедливості, а на різних факторах.

Приклад номер один. Спитайте у ста олдових любителів футболу, які знають про це трохи більше, ніж Мессі, Роналду і Шевченка – чи справедливими були підсумки ЧС-50 і 54. І вам більша частина із цих людей скаже – звісно ж, ні. Бразилія-50 і Угорщина-54 були окрасою світового футболу. Перемоги цих команд розвернули б світовий футбол у іншому напрямку, історія футболу пішла б іншим – цілком імовірно, кращим – шляхом. Бразилія – і разом із нею світ – не втратив би те покоління. “Золота команда” Густава Шебеша, можливо, залишилася б у світовому футболі на довгі роки – і своїм прекрасним атакувальним футболом додала б яскравих барв у загальну палітру.

Але сталося так, як сталося. Бо за правилами ті чемпіонати виграли Уругвай і ФРН. Це може комусь подобатися, комусь ні – але це сталося. І спростовувати це немає ніякого сенсу.

Приклад номер два. Якщо ви не знаєте, колись офсайд фіксувався трохи інакше – не по одному гравцю між атакером і воротами, а по двох (тобто щоб не потрапити в офсайд, треба було, щоб між тобою і лінією воріт було у момент пасу на тебе аж три гравці команди, яка захищається). Потім офсайд змінили на нинішній формат. Задля справедливості? Зовсім ні. Просто так виявилося вигідніше з точки зору видовищності – стало забиватися більше голів.

Тобто були одні правила – їх змінили. Не тому, що вони були несправедливі (комусь подобався футбол із мінімумом голів, далеко не усі в захваті від гольових феєрій на кшталт фіналу КЄЧ-60; згадайте такого авторитета в наших широтах, як Валерія Лобановського). Просто було вирішено, що ось так – вигідніше. Більшість проголосувала, отже правила стали іншими.

В цьому і є суть футбола, є суть змагань. Коли є правила – і в рамках цих правил ти мусиш перемогти. Все, що не заборонено – дозволено. Удари через себе, підкати, стрибки голкіпера коліном уперед, стінка перед м’ячем на штрафному, фінти і “паненки”. І багато чого іншого. Ти можеш не бути взагалі найкращим у світі – але виграти світовий чемпіонат, як Італія-2006, і отримаєш відповідний приз. Бо такі правила.

І от що ми бачимо у цій історії із відвертим – давайте називати речі своїми іменами – шантажем трьох клубів АПЛ. Ці клуби не хочуть голосувати за проект “Перезапуск” . У них є на те свої причини. Які? Не знаю. Думаю, вони хочуть залишитися в АПЛ і шукають для цього будь-які не заборонені способи. Точнісінько так, як значно слабший суперник виходить на поле проти гранда і грає від оборони – бо саме так він імовірніше може сподіватися на очки. (Очки, які є суттю футбольного чемпіонату – а зовсім не краса. Великий “Інтер” Еленіо Еррери залишається великим попри те, що він забивав не так багато – а у деяких сезонах просто значно менше, – як інші команди Серії А. Бо він перемагав. А для перемоги необов’язково забивати по 10 голів у кожній грі.)

Чи порушують вони при цьому якісь правила. Очевидно, що ні – бо інакше тоді не було б ніяких голосувань, Ліга просто б натиснула на відповідну кнопочку у вигляді пункту регламента і все. Але цієї кнопочки не існує – раз доводиться вирішувати це питання голосуванням.

І от ситуація. У кожного із учасників процесу є своя вигода. Хтось, як “Ліверпуль”, хоче дограти, щоб виграти чемпіонський титул, а не отримати (або взагалі втратити його через можливу ануляцію всього сезону, як у деяких інших європейських лігах). Хтось прагне дограти, щоб отримати контрактні спонсорські гроші. Хтось боїться догравати, бо може опинитися без гравців, у яких контракти завершаться посеред періоду догравання. Хтось, як це тріо, намагається видряпати остаточний “стоп” – і відмову від пониження в класі, тобто збереження їхньої прем’єр-лігової прописки ще на рік мінімум.

Чиє бажання справедливіше? І чому? Чому бажання “Ліверпуля” виграти чемпіонство прямо тут і зараз справедливіше за бажання “Борнмута” не вилетіти? Ви ж такі сильні, у вас немає конкурентів – ну виграєте чемпіонат за рік, а вони, можливо, без прем’єрлігових грошей і відвідуваності здохнуть. Чим не варіант? А у “Ліверпуля” знайдеться своя аргументація – і спробуйте перебити її молотом…

Що робити у такій ситуації, коли у кожного своя правда, своя вигода? Та те, що роблять завжди і всюди у цивілізованому суспільстві. Домовлятися. На таких умовах домовлятися, щоб ці домовленості були вигідні необхідній для прийняття рішення більшості. Так, як домовилася УЄФА із клубами в кінці 80-х щодо створення Ліги чемпіонів. Клубам треба було одне, УЄФА – інше. Клуби погрожували взагалі піти, створивши власну Суперлігу. УЄФА не могла на це погодитися. Зібралися. Домовилися. Знайшли компроміс, який влаштував усіх.

А що ми бачимо тут? А тут ми бачимо, що частина АПЛ, якій нецікаві інтереси тих трьох маленьких клубів – просто шантажує їх. Тупо і банально шантажує. Бо може. Це, знаєте, навіть не Суркіс чи Ахметов. Ті хоч купляють собі необхідні голоси – тобто їхні міньйони щось отримують взамін своєї підтримки у тих чи інших питаннях. А тут цій трійці просто і тупо сказали – або буде так, як хочемо ми, або ви вилетите прямо тут і зараз, бо так, знову ж таки, захочемо ми.

Я хочу наостанок згадати першопричину всього того, що сталося із англійським – та і усім світовим – футболом. Це коронавірус. Ця пандемія, ця пошесть – вона зробила одне добре діло. Показала усіми цими продуктовими паніками в Німеччині та США, що це не українці чи поляки такі дикі тваринки, а от німці і американці – інші люди, культурні і виховані. Ні, перед загрозою не вигаданих у пластиковому сучасному світі, а реальних, справжніх і страшних проблем – усі люди на світі, від Лос-Анджелеса до Кам’янки-Дніпровської, виявилися однаковісінькими. Бо показали своє справжнє єство, не прикрашене цивілізаційною косметикою.

От і в цій історії – коронавірус показав справжнє обличчя усіх цих “душевних”, і”справедливих”. Показав справжню їхню ціну. Яку уже не приховаєш за сопливими співанками юлневевокелоунів чи черговим шоу за участю якогось тяжкохворого хлопчика, якому дали ударити по м’ячу чи сфоткатися із мільйонером у футбольній формі.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s