Вчора я написав, що “Карпати” мають померти, а не жити. Сьогодні я поясню, чому саме.

Звісно, є купа універсальних аргументів, які ви всі знаєте – що це просто іграшка в руках олігарха/бізнесюка/бандоса і т. ін. Але щодо конкретно “Карпат” я хочу поговорити про інше.

Вчора і сьогодні, в обговореннях щодо того, навіщо так впрягся в тему “Карпат” легендарний чєловєк і параход Григорій Козловський, я прочитав купу разів одне й те саме – бо “Карпати” бренд, а “Рух” що таке, Винники… Так от, любі мої, ми  якраз і поговоримо про це.

“Карпати” – бренд. Угу. Але давайте розберемося, що за цим брендом стоїть. Відразу відкидаємо усі пафосні слова про те, що “сьогодні уся Західна Україна уболіває” – цей нафталін передайте Семененку і Ко, які у 90-х травили подібним продинамівським дустом усю Україну. Говоримо про реальні речі, які стоять за цією вивіскою.

Для початку – вчергове – нагадаю, що ніякий Кубок СРСР нинішній ФК “Карпати” не вигравав. Коли батько називає сина на честь померлого діда – це не значить, що цей дід оживає і продовжує своє життя, правда ж? Правда ж. Так само і “Карпати”, створені в січні 1989-го – це не “Карпати”, створені 1963 року і померлі в обіймах сусідів із СКА у січні 1982-го.

Далі. В 90-х роках “Карпати” двічі грали у фіналі Кубку (обидва рази програли “Динамо”, тобто, за великим рахунком, без шансів на сам трофей, тому і фінал можна вважати великим успіхом) і одного разу завоювали бронзові медалі. Досягнення? Безперечно. Але. Все це сталося ще за попередніх власників клубу. Петро Димінський же, як відомо, прийшов до “Карпат” на початку ХХІ століття.

А тепер давайте подивимося на досягнення, зокрема, медальні “Карпат” імені Димінського. А медалі у “Карпат” рівно одні – срібні сезону 2005/06. Так-так, у першій лізі. А це означає, що при Димінському “Карпати” докотилися до вильоту із вишки, де вони перебували з самого першого дня (буквально, бо саме “леви” грали перший матч в історії вищої ліги).

Так, був груповий турнір ЛЄ-2010/11, хоча тут я б назвав досягненням дві нічиї із “Галатасараєм”. Ну, і домашній матч 3:4 із “Борусією”. Це був той короткий період, коли тренером працював Олег Кононов, а Димінський, як кажуть, не дуже займався клубними справами – себто, говорячи прямо, не вмішувався і не заважав тренерському штабу.

Не густо із досягненнями за 18,5 років. Правда, були ще й досягнення в мінус – наприклад, скандал із договірним матчем – який було офіційно визнано таким у самій Лозанні. Або менжування тренерами, яке навіть в українських умовах виглядає диким. Або історії із боргами по зарплаті і смішними офіційними зарплатами. Або історія із “передаванням управління клубом у руки уболівальників”. Або оці багаторічні танці навколо землі.

Одним словом. Бренд “Карпати” за часів Петра Димінського був добряче заляпаний, так що, за великим рахунком – у нормальних умовах, з нормальним ставленням до поняття “репутація” – за цю вивіску чіплятися ніхто при здоровому глузді не став би. Але таких у нас немає. Єдиний випадок, який я пам’ятаю, це Юрій Кіндзерський, який, перевізши “Газовик-Скалу” із Стрия до Львова назвав її іменем міста Лева, але все-таки наголошував, що цей ФК “Львів” не має ніякого відношення до попереднього саме через репутацію того “Львова”. Це такий половинчатий, але все-таки хід.

Більше я подібних навіть жестів не пригадаю. Навпаки, Копитко, перевізши до Львова “Верес” (класна назва, з історією; ви знаєте, що в назвах грецьких клубів ПАОК і АЕК “К” це “Константинополь”? Тобто це пам’ять про те, звідки вони, засновники клубів, прибули у свій час; я тоді писав, що непогано було б зберегти назву “Верес”, щоб було нагадування про те, що клуб мав свою невеличку історію і до Львова) взяв і перейменував його у… ФК “Львів”. І шо, помогло йому чіпляння за ту нікому не потрібну вивіску? Оно вже чутки ходять, що загнеться цей черговий, третій вже “Львів”. А як же магія бренду? 🙂

З “Карпатами” складніше, бо все-таки згадують і українську бронзу і прив’язаний радянський кубок. Але, за великим рахунком, Димінський і Ко просто знищили репутацію “Карпат” – і в нормальних умовах чіплятися за цю вивіску… Особливо коли ти – власник клубу, який сам створив, для якого сам побудував стадіон (а не ходиш і стрибаєш навколо тієї старезної “України”, аби тобі земельки львівської недешевої відвалили), який зробив з нуля – класичний self made man, тобто club. Не без заскоків і плям – через твої характер і поведінку. Та все ж. І ти, створивши усе це – готовий його кинути заради давно зіпсованої, дискредитованої вивіски “Карпат”?

Готовий. Бо всі навколо ж продовжують вважати, що “Карпати” – це ж  огого!”, а “Рух” – це таке, Винники”. Бо під “Карпати” і грошей дадуть, і землю (можливо). Бо це все – оця тупоголова замшілість, інертність і недалекість. Я згадав Кіндзерського у цій статті. Колись я був у нього на інтерв’ю і під час розмови побачив, як у вікно його офісу заглядає людина. Знаєте, хто то був? Іван Яремчук. Гроші прийшов просити. Ви ж в курсі, що Яремчук – це максимально безголова людина і завжди такою був, його колеги по “Динамо” порозказують вам історій про те, як його проститутка на зборах обікрала і т. ін. Ну, а про нинішні походеньки – ігроманія, просрана квартира, історія з дівчатами (там навіть умовний строк був, якщо я не помиляюся) ви в курсі.

Кіндзерський, добра душа, зізнався, що це вже не вперше Яремчук до нього являється (думаю, не тільки до нього). Давав грошей, звісно. Ну бо як – легенда “Динамо”, видатний футболіст. А дав би він, Кіндзерський, грошей просто людині на вулиці? Не знаю. Не питав. Але ясно, що “магія бренду” впливає. Хоча, за великим рахунком, Яремчук давно не видатний футболіст – а просто безголовий дурачок. Але – з прізвищем.

Так і з “Карпатами”. І оця от ситуація, коли реально за вивіскою нічого, тільки насрато і насцяно, як за придорожнім пам’ятником учасникам Великої вітчизняної війни на трасі Херсон-Мелітополь, але все одно цю вивіску за щось поважають і шанують – вона і є, на мою думку, головною причиною, чому ці вивіски мають піти у минуле. Українська футбольна спільнота має навчитися цінувати слово “репутація”, а не попускати випадки, коли власники творять, що хочуть, а потім раптом що – прикриваються вивіскою, “ми ж “Динамо”, “ми ж “Карпати”. Ніякі ви не “Динамо” і не “Карпати”. “Карпати” при Димінському просрали усе, що змогли, навіть в пердів вилетіли. “Динамо” при Суркісах зробило рівно дві розумні речі – повернуло Лобановського і продало Шевченка, причому ці дві речі були очевидні навіть уболівальникам середнього шкільного віку. А чим іще може похвастатися “Динамо” після того, як його віджали у Безверхого Суркіси і Медведчук, легендарна “київська сімка”? Тільки тим, що методично просиралося усе, що могло просратися – аж до бронзових медалей у останньому до Великого Падіння сезоні УПЛ. Зате Ігор Суркіс гордо козиряє візиткою “президент “Динамо” (а не “людина, яка пробувала підкупити суддю і довела “Динамо” до дискваліфікації).

Всі ці старі, ще совкові бренди, мають вимерти. Досить ґвалтувати трупи. Створюйте нові клуби, нові вивіски, новий футбол. Інакше ніколи нічого не зміниться.