Три історії із життя мого райончика.

Історія номер раз. “Дайте компотика”

Сидимо на дитячому майданчику з Назаром. На протилежній лавочці сидять дві феміни і неквапом попивають пивко, закусюючи смачними цигарками. На майданчику бігають дві дівчинки – як виявилося, однієї із фемін.

Час від часу менша підбігає до мами і прохає чогось попити. Зазіхає і на мамине пиво, але та сторожко слідкує за тим, щоб дитя не нахлебталося заборонених напоїв.

Не витримавши відсутності питва, дівчинка починає потихеньку підходити до інших присутніх на майданчику з проханням “дайте компотика”. Мама реагує на ці забіги свого нащадка практично ніяк. Максимум – покрикує “Слезь”, “Упадешь” і таке інше, коли дитина, відволікшись від пошуків живильної вологи, залазить на різні майданчикові конструкції.

Врешті мадонни допивають пиво, докурюють цигарки – і діти нарешті отримують можливість повернутися додому, де їх чекає омріяний компотик.

Історія номер два. “Мама, покури”

Сиджу біля під’їзду. Підходить мама з донькою. Мама ставить сумку із покупками і, видихнувши, нарешті достає жадану пачку цигарок. Закурює і відчутно релаксує, відволікаючись від життєвих проблем у вигляді сумки з продуктами і доньки.

Дитина тим часом знаходить собі забавку у вигляді кота, який живе у нас біля під’їзду. Грається з ним, рве для нього травичку і взагалі розважається, як то прийнято у дітей у її невинному віці.

Мама в цей час із насолодою докурює цигарку і збирається з силами, кличучи доньку дійти нарешті додому. Дитя, очевидно, знаючи слабке місце, вигукує ту єдину фразу, яка дає їй надію на продовження спілкування із котярою: “Мама, покури!”

Втім, мама чомусь не прислухається до уст постмладєнца і починає рух у напрямку дверей. Дитина, поплакавши, follows her.

Історія номер три. “Родители еще пьют”

Пізній вечір. За 22-у годину. Оксана з приятелькою та дітьми завершують вечірній моціон. Назар уже вгомонився у візочку, на районі потихеньку затихає провінційне життя. Але біля одного під’їзду, у плямі світла від ліхтаря, на лавочці грають дві маленькі, молодші з мого старшого (9 років) сина.

Оксана, здивована, якщо не сказати шокована. Акуратно звертається до дівчаток – мовляв, діткам у такий час уже пора спати. На що ті спокійним, буденним навіть тоном парирують: “Так родители еще пьют”.

В наступні дні виясняється, що ці батьки синячать на лавочках, неподалік від під’їзду, кожного дня. Відповідно, дівчата отримують унікальну можливість погуляти на свіжому літньому запорізькому повітрі до заборонених іншим дітям меж.

Так виростає нове покоління запоріжців, яке через 8-13 років піде голосувати за чергових представників “Слуги народу”.