Ви не повірите, але такий є. Ви ще не помітили? Розказую.

Вчора по роботі дивився, точніше, слухав засідання в Черкаській ОДА, де був присутній президент України Володимир Зеленський. І от що я вам скажу.

Пам’ятаєте, як після перемоги на виборах з’явилася інформація, що Зеленському шукають викладача української? Так от, друззя, я вчора слухав Зеленського, і скажу вам таке, що людина, яка так говорить українською – вона не могла навчитися цьому за 3 тижні. Ну от просто – не могла. Неможливо навчитися так говорити за три тижні.

Ні, він не читав з листочка. Так, він вів дискусію із людьми в залі. Нормальною літературною мовою. І так, я не помітив особливих суржикових ляпів (як, пам’ятаєте, була легендарна “йолка” у Януковича). Якщо ви мені не вірите – пошукайте відеозапис трансляції цього засідання на Фейсбуці, я дивився саме там, на якійсь черкаській сторінці. Я ж поки поясню, що значить цей начебто нікчемний факт.

А значить він одну просту річ. Давайте повернемося до моменту старту президентської кампанії. Ну, наприклад, в мить за хвилину до початку новорічного привітання Зеленського на телеканалі “Г+Г”. А тепер, повернувшись у ту точку, подивіться на Зеленського і пригадайте всю його на той момент публічну біографію.

Ви хоч раз чули від нього українську мову? А якщо відкинути суржикуваті номери із псевдозападенцями у “Кварталі”? От іменно. І я не чув. І тут проходить якісь півроку. Просто – проходить півроку. І якісь три місяці після теоретичної роботи над собою. І виявляється, що ця людина, яка:

– народилася в Кривому Розі у явно не україномовній сім’ї;

– навчалася, скоріш за все, в основному московитською мовою;

– в багаторічній роботі використовувала на 99% московитську мову, –

так от, ця людина без особливих зусиль (повторюся – за три місяці людину з нуля неможливо навчити мові так, щоб говорити без запинки і акценту) бере і говорить українською. Не читає з папірця, а говорить.

А це у свою чергу означає те, що українську в Україні не просто розуміють усі (навіть Азаров із Аваковим), а й за мінімальним зусиль можуть говорити усі. Так, я наполягаю – можуть говорити усі. Ну, крім хіба що Азарова і Авакова, які не українці і родом не з України. (Втім, Зеленський же теж не українець, а єврей, що не заважає йому щебетати українською.)

У-СІ.

Чому так? Ну, як чому. Все-таки і в часи УРСР, і в часи постсовка українська мова тут побутувала – на поганенькому рівні, недостатньому для багатьох. Але – побутувала. Використовувалася. І хоч-не-хоч, а відкладалася в мізках тих, хто, здавалося, і слова не знає і не вимовить. А ви не помітили після Революції Гідності, як ваші знайомі, які раніше говорили тільки  московитською – все частіше і системніше почали використовувати українську? А я помітив. У мене такі знайомі, приятелі, одногрупниці і т. ін. є. Думаєте, вони оце прямо після початку війни вивчили? Зовсім ні. Воно було закладено. Тими клятими колаборантами Тичиною і Рильським, тими немічними учительками, і багато ким іншим. Знаєте, казав один абісинчик – “нє пропадьот наш скорбний труд”. От він і не пропав.

Так от. Поява на головній посаді в країні людини, яка нібито взагалі до української мови не мала ніякого відношення, а тепер, через пари місяців на посаді, досить пристойно щебече нею – це показник. Це знак. Знак того, що усі, хто до цього розказували, що вони не можуть, не вміють, не виходить, чєлюсть і т. ін. – вони просто БРЕ-ШУТЬ. Всі можуть і всі уміють. Треба просто докласти трошки зусиль.

А це, у свою чергу, означає, що всі ці “Інтери”, Монатіки, московитомовна преса – вони тут просто непотрібні. Бо українську, як показує приклад Зеленського, розуміють навіть криворізькі євреї, які все життя користуються московитською. Тобто практичної необхідності в московитській мові в Україні НЕ ІС-НУ-Є. Вуаля! 🙂

До речі, Зеленський же міг запросто говорити у тій же Черкаській ОДА московитською. А знаєте, чому не говорив? А тому, що у нас за Конституцією державна мова – одна. І згідно із чинним законодавством. Які в принципі можна і обійти (як у нас часто робиться) – але які все одно тиснуть. І які використовуємо у якості тиску ми з вами.

А от якби в Україні було б дві державні мови – говорив би Зеленський українською? Ні. Бо – навіщо? Він навіть формально цього не має робити. І не хоче. От і не робив би. А зараз – робить. Хоч, думаю, і не хоче. Але – робить. Бо у нас ОДНА ДЕРЖАВНА МОВА.

Тепер вам дійшло, в чому головна цінність тієї статті в Конституції? І тих змін у законодавстві, які недосконалі, але все-таки в плюс? І тих письменників-радянських-колаборантів, які писали оди Сталіну, але – українською мовою, зберігши її для нас?

Так що у Зеленського немає іншого виходу, як говорити українською. А, говорячи українською, він рано чи пізно стане українським президентом.

Ну, або закінчить, як Янукович. Право вибору у нього є.