“Наші люди невиліковні”, – коротко сказала моя дружина, прийшовши із зустрічі з черговим кандидатом у народні депутати.

Ні, сама по собі зустріч не вразила. Хоча оця манера кандидатів у слуги народу спілкуватися зі своїм народом – “Нєт, ви послушайтє мєня! Ви мєня послушайтє!” – вона будь-яку нормальну людину напряже. До речі, це не перший такий кандидат, який у нас на районі саме в такому форматі спілкувався. Чи їх спеціально такому стилю спілкування навчають? А, може, це така лайт-версія Колєснікова, хтозна.

Але більше вразили мою дружину наші дорогі виборці, отой самий мудрий народ. Значить, там, крім розмови з лохторатами, цей кандидат у депутати привіз аніматорку для дітей. Воно ж вибори в Україні, як відомо, це шоу – то має ж бути по повній програмі. Так от, там роздавала ця аніматорка дітям різні кульки, цукерки.

І от Ксюха, значить, спостерігає таку картину. Сидить бабуся, підходить до неї внучка радісна, з кулькою. Бабуся бігом ховає кульку у пакет і така: “Так, бєгі вазьмі єщо, скажи, што тєбє єщо нє давалі”. Через деякий час дівчинка приходить із цукеркою. Історія повторюється: “Ой, сматрі, там другіє канфєти дают, пайді скажи, што тєбє єщо нє давалі”. І це не одна така бабуся була – як зауважила дружина, а вона у мене дуже спостережлива, купа мам була, які несли по 2-3-4 кульки (такі, знаєте, довгасті, з яких ото різні фігурки роблять) в пакетах. Навіть аніматорка в кінці вже не витримала і почала відмовляти дітям, які 100500-й раз підходили.

І знайте – якщо ви скажете, що люди у нас на районі зубожіли так, що хоч би пару цукерок дітям взяти, то я тут же плюну у ваши поганиє очі. Тому що я знаю, скільки всього обгорткового сміття валяється у нас на майданчику і взагалі по району – від цукерок і морозива, чипсів і шміпсів, соків і напоїв. Але ж тут – ХАЛЯВА! І це бажання халяви, його не витравити нічим. Просто – нічим.

Хоча ні, стоп. Мабуть, є чим витравити. Справа в тому, що у нас в домі є сім’я, яка вже кілька років живе і працює у Європі. Ні, це не звичайні заробітчани, це (тато) людина висококваліфікованої праці, але суть не в тому. Суть в тому, що сім’я ця, як я вже сказав, в останні роки живе у іншому кінці Європи, а сюди приїздить кілька разів на рік. І от, значить, ці діти теж гуляли на майданчику, теж підійшли до аніматорки. Підійшли, взяли по кульці – і пішли собі гулятися далі. І ніхто їх не ганяв “Пайді іщо набєрі”. Може, воно життя в Європі так впливає на людську свідомість? Не знаю.

Ага, і ще одне цікаве спостереження. Уже власне по дорослих. На зустрічі із кандидатом були такі жителі нашого будинку, які обурювалися, що наш район нікому не потрібен, “пазабит-пазаброшен”, що одні наливайки-розливайки і, як наслідок, одні алкаші. Правильні начебто речі говорили, ага? А тепер вгадайте, що ці обурені громадяни робили через кілька годин, сидячи на лавочках біля свого під’їзду? Правильно – бухали! 🙂

А що там кандидат в депутати розказував – це абсолютно неважливо. Казки – це творчість для дітей.