Казус Мартіна Бреста. Три висновки із демаршу

Все, як книжка пише. Яка саме і що пише? А читайте!

Отже, коротко про історію. Є такий Мартін Брест. Кажуть, волонтер, блогер, АТОвець і таке інше. (“Кажуть” я написав не тому, що сумніваюся у вищенаписаних дефініціях, а тому, що я не люблю і ігнорую людей, які а) в соцмережах ховаються за псевдоніми, б) намагаючись бути публічними персонами і навіть претендуючи на щось в українському політикумі, продовжують ігнорувати українську мову. Тому я в ситуації з цією людиною максимально об’єктивний – просто для мене персонально його не існує, тому у мене немає ніяких ні негативних, ні позитивних ноток у ставленні до нього. У мене взагалі ніякого ставлення до нього немає. Добре, окреслив, повертаємося до теми.)

Це Мартін Брест взяв участь у “праймеріз”, які громадська організація “Справа громад” проводила для партії “Європейська солідарність”. Виявився там одним із переможців. Отримав місце в списку партії на дострокових парламентських виборах. Місце, скоріш за все, непрохідне – 49-е. Це його, судячи з усього, обурило, і він відмовився від участі у виборах. Ось така історія.

А тепер до висновків, які дарує нам ця історія.

Висновок перший. Cargo cult

Є така організація в Україні – УПЛ. Українська Прем’єр-ліга. І є в Англії така організація – The Premier League. І те, і те – Прем’єр-ліга. Нібито одне й те ж, правда? Неправда. Тому, що в українських, точніше, пострадянських реаліях всі ці вивіски дуже часто – практично завжди – мають свою власну інтерпретацію. Один із найяскравіших прикладів – це московитська “суверенна демократія”. Тобто, в США демократія, і в Московії демократія. Нехай і суверенна. Але ж демократія. Так? Ні. Бо це – лише вивіска. Під якою може бути що завгодно.

І в українських реаліях, якщо придивитися, таких вивісок – повно. Комуністична партія, в якій повно бізнесменів-бандюків. Партія регіонів, яка насправді була партією одного регіону. Соціал-демократична партія, в якій від соціал-демократії була рівно одна назва. І багато, багато, багато іншого. Вивіска одна, позичена на заході зазвичай – а під нею зовсім інші, цілком собі українські реалії.

Така історія сталася і з праймеріз для ЄС. Це в США праймеріз означають цілком конкретну, офіційну процедуру, результати якої є обов’язковими для виконання. А у нас “праймеріз” – це вивіска. Вивіска, розумієте? За якою може бути що завгодно. Наприклад, отаке, як у цій історії.

Причому, якщо розібратися, нічого протизаконного в принципі не відбулося. Тобто як не відбулося. Це як на морозиві написано “Морозиво з молока” – а меншим шрифтом написано, що це ДСТУ 4735, тобто морозиво із комбінованим складом (рослинні жири і т. ін.), і цей комбінований склад ще меншим шрифтом прописаний.  Ви не читали етикетку? Ну так а хто вам тоді винен? Так і тут. Вам обіцяли якісь конкретні місця, наприклад, 11-25 місця для переможців? Ні? А-а-а, ви хотіли їх? Ну так читайте текст дрібним шрифтом на етикетці. І не вірте вивіскам. Ніяким і нічиїм.

Висновок другий. В чужий монастир

Є такий клуб в Англії – “Юнайтед оф Манчестер”. Його створили уболівальники “Манчестер Юнайтед”, яких дістала політика американських власників клубу. Створили, заявилися в одну із регіональних ліг, піднялися на кілька щаблів, побудували власний стадіон. Інший клуб, створений так само уболівальниками (хоч і не на противагу рідному клубу, а після його фактичного знищення), АФК “Вімблдон”, дійшов до третього за рангом дивізіону англійського футболу.

І є такий клуб в Україні – “Динамо”. Уболівальники якого давно начебто в контрах із власниками клубу, братами Суркісами. Ті підтримують Януковича, ці підтримують проукраїнського кандидата. Ті підтримують антиукраїнські сили, ці підтримують АТО/ООС і навіть самі воюють на фронті. І при цьому нікому не спадає на думку створити власний клуб, всі так і залишаються при “Динамо”, з власниками якого так і продовжують ворогувати.

Повертаємося до політичних реалій. Є конкретна партія – “Європейська солідарність”. Зі своїми правилами, своїми “акціонерами” та іншим своїм. Хороше воно чи погане, це “своє” – це питання номер два, ми зараз не про нього (бо тоді ми застрягнемо у такій дискусії, точніше, срачі, що забудемо про усе інше). Але воно є.

І от ви приходите у цей “монастир” – і починаєте вимагати, щоб там грати за вашим “уставом”. Питається – з якого дива? Бо ви такий здоровий та красівий? Ну ок, це може проканати. А, може, і ні. Все залежить від якихось домовленостей, від ручного управління, одним словом. А система тут не буде працювати на вашу користь. Бо це не ваша система.

Саме тому всім цим мартінам брестам треба було ще 2015-го року починати створювати, розкручувати, піарити і т. ін. – власну партію. Якщо хочте, таку умовну партію середнього класу. Партію, яка існувала б за їхнім правилами – хорошими чи поганими, але їхніми.

Порошенко, якщо хтось забув – не тільки найкращий президент в історії України, а й бізнесмен, великий бізнесмен. А це означає, крім усього іншого, і те, що у нього можуть бути якісь свої фінансові та інші інтереси, якісь зобов’язання та інші фактори, які впливали на формування виборчого списку. Це його партія і його фактори. От рівно так, як “Динамо” – це Суркісів, а не уболівальників (як би вони собі не створювали іншої реальності). І можна довго сперечатися, це погано чи не дуже – але це об’єктивна реальність. І якщо її не враховувати – то рано чи пізно втратиш зв’язок із реальністю. А чим це загрожує, ми усі чудово знаємо.

Висновок третій. Чому Орда майже завжди перемагає

Ну і тепер перейдемо на інший бік умовних барикад – і подивимося, а як там із формуванням списків, із обговоренням кандидатур, та усім іншим. А там – ніяк.

Ні, це не добре. В тих умовах, про які ми з вами мріємо. В тих умовах це навіть погано. Але.

Поки проукраїнські сили від виборів до виборів граються у вічну гру “Три гетьмани” – антиукраїнські сили концентруються, цементуються і таранять своїх опонентів. Причому в цілком собі демократичних умовах. Зверніть увагу, коли ці сили програли? 2004-го і 2014-го. Перший раз – це коли вони, від відсутності політичного досвіду так перегнули палку, що це уже просто шокувало. Другий – це коли почалася війна, і вони, як одні із факторів, що призвели до неї, просто злякалися і поховалися. Згадайте, хто 2014-го був кандидатом в президенти від цієї сили – Добкін. Смішно, правда?

А 2006-го, 2010-го, 2019-го – вони грали розумно і вигравали. (Парламентські вибори цього року ще попереду, але навіть по президентських видно.) А проукраїнські, демократичні сили знову і знову повторюють одну й ту саму помилку.

Підсумок

Читайте написи дрібним шрифтом. Дотримуйтеся правил, якщо граєте у чужу гру. А краще – створюйте свою. І не забувайте, проти кого ви воюєте у першу чергу.

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s