Відповідь на загадку.

Першу частину загадки відгадали швидко – це горілка, точніше, алкогольні напої. Якими під час горбачовського “сухого закону” розраховувалися за роботу, як грошима (бо купити алкоголь було важко, тож для пересічної радянської людини, яка любить кірнути, гроші як такі втрачали сенс). А от другу… Розказую.

Був колись давно, на початку минулого століття, жив такий собі Алєксєй Сємьонов. Як і всі активні люди того часу, вів цікаве життя – наприклад, вивчив таку мову есперанто і, як говорять деякі джерела, завдяки цій мові досить непогано помандрував по Західній Європі.

А розпад Російської імперії застав його у протилежному від Західної Європи місці – Якутії. Сємьонов взявся налагоджувати там нові порядки. І зіштовхнувся із однією проблемою. Проблема ця була типова для усіх регіонів того часу – відсутність грошей. В сенсі – грошових знаків. У провінції тоді виходили із ситуації просто – друкували свої регіональні гроші. Наприклад, на території України були одеські рублі і житомирські карбованці, єлисаветградські і юзівські, проскурівські і кам’янець-подільські, навіть у селі Царицин Кут (тепер це село Приморське на березі Каховського водосховища) випускали свої гроші.

Але ж це Якутія. Там, мабуть, і з папером та технологіями для друкування грошей були проблеми. То що робить Сємьонов (який став першим народним комісаром фінансів новоствореної республіки)? Він випадково знаходить склад із цілою купою винних етикеток. І вирішує використати їх як гроші! Форма підходяща, етикетка з одного боку чиста, так що можна там вказати все, що потрібно.

Він і вказує – від руки, що підтверджує мій здогад про відсутність апаратів для друку. Було там написано так: “Квитанция № 216. Предъявитель имеет получить от Якутского т-ва розничной торговли один рубль”. Також окремо вказувався цифровий номінал, був підпис “Уполномоченный Т-ва А. Семёнов”, і плюс штемпель із ПІБ Сємьонова.

“Банкнот” було три види. Мадера – 1 рубль, кагор – 10 рублів, портвейн (точніше, “опорто”) – 25 рублів. Функціонували гроші аж бігом – все одно ніяких інших грошових знаків не було, а торгівлю ж треба було якось проводити. І до 1922 року ці “винні гроші” ходили по Якутії, аж поки їх не погасили нововведеними офіційними грошовими знаками.

Ось так вони виглядали.

P.S. Кілька екземплярів цих “грошей” Сємьонов пізніше відправив як сувеніри Максиму Горькому. Десь в архіві письменника вони і мали б зберегтися.