Моя попередня стаття, яка, як люблять писати інтернет-неучі, “взірвала інтернет” (42 тисячі переглядів – це не те що рекорд для мого ресурсу, це навіть не Еверест, а Олімп, той, що марсіянський), починалася із діялогу із дружиною. Діялогу, присвяченого мені. Тепер же я згадаю іншу нашу розмову, але вже присвячену їй. І – через неї – усій нашій системі шкільної освіти.

Так от, обговорюючи політичну ситуацію в країні, вибори (це було у міжтуровому проміжку), я спитав у дружини:

– Слухай, а от скажи чесно – звідки ти така свідома і патріотична взялася? Ти ж із звичайної, “робітничо-селянської” сім’ї (уже, як ви розумієте, є всі підстави бути лохторатом, просто за визначенням), все життя, за винятком кількох дошкільних літ, живеш у до біса змосковщеному місті, оточення у вашої сім’ї, наскільки я можу судити, досить-таки ватне. Звідки усе це у тебе?

Вона задумалася. А потім сказала таку зовсім несподівану річ.

– Ти знаєш, – сказала вона, – а я от подумала і перевірила у фейсбуці. Це вплив школи. (Першої із двох, в якій Оксана навчалася до старших класів.) У нас була добре поставлена оця от патріотична робота. Різні заходи, український фольклор, історія, якісь народні речі – обряди-звичаї і таке інше. Нас цим дуже сильно виховували. І, мабуть, виховали.

Ксюха пішла в школу 1989-го року. Тобто її молодші і середні класи прийшлися якраз на злам в країні (країнах) і суспільстві. Але були такі люди, такі вчителі, які – я вже не знаю, чи за вказівкою з якогось там верху, чи з власної ініціативи, – взяли і прищепили їм українськість. І це з ними залишилося назавжди. Я пишу “ними”, бо отам вище є слово “перевірила”. Так от, дружина позаглядала по сторінках своїх однокласниць з тої школи – і вони теж (оп-па) виявилися патріотичного, проукраїнського (в цьому конкретному електоральному випадку – пропорошенківського) штибу. А це люди із зовсім різних кіл, із зовсім різними долями. Але отак от.

Це я все до того говорю, що от у нас, в країні дурнуватих порад, божевільних таксистів і вигаданих цитат, люблять згадувати “вислів Бісмарка” (який насправді не Бісмарка, а зовсім навпаки – Оскара Пешеля, але хто знає того Пешеля, крім нас із вами) про “пруського вчителя”, який виграв якусь там війну. Так от, люди повторюють цю фразу, навіть не замислюючись над сенсом, в неї вкладеним. Красиво ж сказано, плюс можна під цим соусом виклянчити вчителям підвищення зарплат. А сенс фрази якраз у таких от прикладах. У вчителях, які колись давно, на початку 90-х (ви пам’ятаєте, які то були часи, правда?) взяли і заклали цим дівчатам у голови щось. І це щось через 25 років – взяло і зіграло. І раніше зіграло. І надалі зіграє. Бо вони, ті невідомі мені люди, взяли і зробили із цих запоріжанок – українок. Ось у чому їхня найбільша заслуга.

А як ви думаєте, що зроблять із дітей ті вчителі, які отам от у Харкові стадом прийшли на збіговисько партії Кернеса-Труханова? (І хіба тільки у Харкові. І хіба тільки на з’їзди цих псевдопартій – а хто на виборах на найнизовішій ланці фальсифікує вибори у дільничних комісіях, які зазвичай розміщені якраз у школах?) А ті вчителі, які ще минулого року були величезними патріотами, а цього року навіть свято вишиванки проігнорували? А ті вчителі, які на уроці вмикали дітям трансляцію інавгурації зеленої обізянки, тобто вашого шостого президента? Кого вони виховають? Кого і кому, якому суспільству і якій країні?

НУШ, Нова Українська Школа – це чудово. Але починати треба не з інфраструктури, не з підвищення зарплат. А із тотальних чисток. Бо вчителі – це ті люди, які формують ваших дітей. І вони, не ви, а вони (ні, я за свого старшого сина уже не переживаю, бо я уже бачу, яким він став зараз і яким буде у дорослому житті – але скільки нас таких упертих?) вкладають у голови вашим дітям ті чи інші речі.

Які вистрілять через 25 років. Чи через 10. Чи усе життя вистрілюватимуть – або Україною, або “какой разніцей” і “шоби долар па восєм”.

Фото – якраз із Ксюхиної школи, з якогось чергового свята.
А стара жінка на фото – це бабуся Оксани, Горбач Євдокія Яківна.
І десь там у шкільному музеї має бути весільна плахта Оксаниної прабаби.