Захопившись спогляданням за зе болашами і особисто зіц-президентом (чи тепер треба писати зЕц-президентом?), не всі помітили, що Кабмін затвердив нову редакцію українського правопису. Але дехто все-таки помітив.

І, як це не смішно – помітили московитомовні. Ось я вам заскрінив пост і мою переписку із таким.

Власне, усе, що хотів, я тут і сказав. От мені дійсно незрозуміло. Ну ок, живе собі людина в Україні і послуговується московитською мовою. Це, в принципі, зрозуміло, до певно міри це тупо – і абсолютно точно це ненаказуємо. Але! Якщо ти московитомовна людина – то яке тобі діло до чужої мови? Як там було у класиків їхньої літератури: “Постарайтесь понять, что интеллигентный человек не станет держать у себя ключи от квартиры чужой ему женщины! Чужой, понимаете — чужой!” Невже ці люди, опинись вони десь на Брайтон-Біч і вивчи до певного рівня англійську мову – теж качають права, чого це, мовляв, якесь там “D‘oh” в Оксфордському словнику англійської мови тепер, га? Не думаю. А от нововведення в українській мові їх, бачте, бентежать.

Причому зміни ці – цілком собі косметичні. А ви уявіть собі, що “индик” та “инавгурація” будуть в правописі не варіянтом, а єдиною нормою. І “варіянт” буде писатися отак, як я зараз вжив. І три нові літери з’являться в абетці (причому не на порожньому місці, звуки ці давно існують, і про це дітям в школі розказували давним-давно) – Ў, Џ і S. (Це “у нескладове”, “дж” та “дз”, якщо ви не бачили ніколи алфавіти інших слов’янських мов.) Це ж буде натуральна істерика.

А, питається, яке вам діло? Так, згідно із новим законом про мову вам в будь-якому випадку доведеться стикатися із українською мовою – і з нововведеннями також. (Хіба що ви ведете щасливе і незаплямоване гаруванням життя бомжа на вокзалі “Київ-Пасажирський” – там поки що точно знання української мови не потрібне, я уточнював.) Ну так і в якійсь “Великобританії” теж треба знати англійську, аби бути респектабельним членом суспільства. Про якусь там Францію я вже й не згадую.

Тобто – маємо просту, елементарну ситуацію. Людині, яка з тих чи інших причин виросла в Україні московитомовною, доводиться послуговуватися чужою їй мовою. Чужою, розумієте? Ну, а раз мова чужа – то бери, користуйся, але не намагайся там щось змінити, бо вона таки чужа. І ти використовуєш її лише в форматі “оренди” – взяв, покористувався, на виході з офісу поклав на полицю і пішов собі до пацанів на район розмовляти під пєфко московитською. Все чесно.

Чи, може, тут нюанс якраз у тому, що ця мова – українська? Тобто мова колонізованого народу, мова, яку на державному рівні, за допомогою усього репресивного апарату упевнено і систематично калічили, наближаючи її до мови колонізаторів (та колонізованих манкуртів, які задля певного персонального успіху в житті переходили з рідної на окупантську). Тобто мова, яка постійно була у підпорядкуванні, у приниженому становищі. І, якщо якісь зміни і відбувалися – то ніяких незручностей у окупантів та манкуртів вони не викликали.

А тепер викликають. Бо тепер українська мова починає (тільки починає!) ставати хазяйкою на своїй території. І більше не оглядається на Москву. А все це означає, що зміни будуть – і будуть серйозними. Те, що є у правописі-2019 – це навіть не середина шляху. І отут у московитомовних – особливо напханих по самі ганглії відповідною пропагандою – починаються істерики.

Тому тут важливо зрозуміти одну ключову річ. Думка московитомовних – московитів чи змосковщених українців – не грає тут аніякісінької ролі. Бо це – не їхня мова. Так, вона цілком може стати їхньою – стала ж московитська мова рідною для дітей змосковщених українців. Ну, от коли стане – тоді можна буде щось обговорювати. А поки – се ля ві. Пишіть в Москву, у відповідну Академію наук, про середній рід слова “кофе”.