І ви всі знаєте, коли цей день. До речі, зовсім поруч із нашим. Не здогадалися?

Ну тоді ось вам картинки – а нижче буде пояснення.

Не зрозуміли? Пояснюю.

От дивіться. Є така країна – Україна. Коли у цієї країни головне свято? 24 серпня, День Незалежності. Який у цієї країни символ в одязі (тобто у тому, що ми вдягаємо кожного дня)? Вишиванка. І це не тільки зараз, після того, як Леся Воронюк придумала це свято, День вишиванки. Пам’ятаєте – “сорочку мати вишила мені червоними і чорними…”? А це 1964-й рік, між іншим. І в таких піснях про якісь малозначимі, “частні” випадки не співається. Та що я вам пояснюю, ви й без мене знаєте, що таке для українців – вишиванка.

А тепер дивимося на Московію. Яке у них головне державне, національне свято? Ось, наприклад, дивимося у Вікіпедії список свят на 1905 рік, тобто ще цілком собі успішна і стабільна “Російська імперія”. Тут або релігійні, або імператорські. Логічно? Логічно. Але! Зараз ні імператорів немає, ні Московія не є монорелігійною державою (згадайте, як в Москві святкують мусульманські свята, певно,  там більше народу бере активну участь, ніж у православних).

В радянські часи влада намагалася прищепити свої ідеологічні свята – 1 травня і 7 листопада. За великим рахунком, нічого в них не вийшло. Якщо “ноябрські” ще якось сприймалися – то “майські” після Другої світової, ок, після періоду правління Сталіна і Хрущова, уже сприймалися лише як привід а) побухати, б) попрацювати на дачі. До певної міри в цьому винна і сама влада, бо ж із інтернаціоналістської країни, якою СРСР був ще у 20-і, почала у 30-х формувати звичну Російську імперію під незвичними червоними прапорами. А нащо імперським підданим солідаризуватися із якимись там трудящимися? Ні, звісно, за вказівкою парторгів на заводах і фабриках мітинги “Рукі прочь от В’єтнама” проводили – але всі чудово знали, що це показуха і пустопорожність. Тому 1 травня і виродилося. 7 листопада теж, але пізніше, протримавшись майже до самого кінця СРСР.

Нова московитська влада почала формувати свої головні свята. І з таким же, а по правді ще і з меншим успіхом. От День Росії – 12 червня. Звісно, про нього знають – все-таки вихідний день. Але що було причиною появи зараз, через 17 років після зміни назви свята (раніше воно називалося прозоро – День принятия Декларации о государственном суверенитете РСФСР), вам навряд чи хто скаже. Хіба що якісь упороті товариші або ідейні фанати єльцинського періоду.

2005-го, уже при Путіну, тобто в часи неоімперської Московії, придумали День народної єдності, 4 листопада. Чи то щоб перебити відрижку комуністичного 7 листопада, чи то щоб нагадати про “славні часи Мініна і Пожарського” (до речі, а тоді, 2005-го, з поляками ніякої конфронтації у московитів не було? Може, через це і прдумали вдарити антипольським святом – там же “Смутноє врємя” завершилося, вигнання поляків і т. ін.). Але це свято не зайшло з самого початку. Так тільки, якісь нацики ходять строєм, не більше.

Отже, ніякого головного свята у країни немає. Точніше, одне є, але. Це не етнічно російське свято. Тобто за ним немає етнічної, національної складової. Це імперське свято. І, відповідно, ніякої етнічної, національної складової у символіці у них не існує. Саме тому гіпотетична косоворотка, про яку багато хто із вас подумав – це не більше ніж прикол, або таки символ, але для кількох відсотків ідейних. А для загальної маси вона не є взагалі нічим. Як і усі вищезгадані свята. Бо головним святом їхньої країни є імперський Дєнь Побєди.

І, якщо це усвідомити, тоді все стає на свої місця і чудово пояснюється. І закриття архівів Другої світової до 2040 чи 2050 року (а потім, якщо буде якийсь Путін-2 чи Путін-5 – закриють іще на півстоліття, і так далі). І цей фетиш “побєдобєсний” – фальшиві ветерани, діти у гімнастьорках, “можемо повторити”. Оце от свято – і є їхній “День незалежності”. Це свято, яке збирає докупи і тримає разом цю старозавітну імперію. Уявіть собі, що буде, якщо відкрити архіви і розказати УСЮ правду. Так, звісно, якусь частинку правди дозволяють – я ось днями слухав аудіокнигу “Воспоминания о войне” видатного науковця Ніколая Нікуліна, який ще 1975-го написав її/, а видав лише 2007-го. Послухайте і ви. Але це невеличка частинка, яка не розкриває усієї суті тієї події. А якщо розкрити? Що залишиться від “праздніка со слєзамі на глазах”? Отож-бо й воно.

Саме тому 9 травня, Дєнь Побєди – це і є московитські День незалежності і День вишиванки вкупі. Думаю, до речі, що всі ці війни, які веде Московія і до сьогодні теж звідси виросли – бо ж мілітарна складова головного імперського свята, воістину народного свята, що там кривити душею, не могла не вплинути на мізки пересічних московитів. Особливо коли держава над цим теж добре працює.

Так що не тикайте їм косоворотками. У них є свої “вишиванки”. Ну, такі вже, як є, що ж. “Яка країна – такий і День вишиванки”, як-то кажуть.