Чичеріна як маркер. Не грайтеся у запорєбрік

Я вам один умний вєщ скажу, тільки ви не обіжайтеся.

От цими днями френдстрічка в фейсбуку – і, само собою, ЗМІ – просто захлиналися у переспіві слів однієї замшілої московитської співачки, Чичеріна її звуть, про ситуацію на Донбасі. Вона там треш, угар і содомію розповідала, всі потішалися, перепощували…

Ви знаєте, я колись працював в журналі “Футбол”. А ще раніше був його читачем. І такий “форум Франкова” (frankov.kiev.ua) пам’ятаю. Так от, що мене іще тоді, років 10 тому, здивувало. От пише людина за мотивами чергового номера журналу – то-сьо, хєрню пишете, Франков мудак, подсурковий прихвостень і все таке. Здавалося б, позиція сабжа цілком зрозуміла. Журнал як мінімум одного читача втратив. Але! Проходить тиждень – і знов той самий персонаж виступає із майже тими самим ж гаслами. Тобто він знову купив журнал, заплатив за нього гроші (які у підсумку підуть в мішечок з написом “УМХ”)… І через тиждень робить так само. І через два. Тобто він продовжує споживати цей продукт. І навіть заохочує, як це не дивно, інших споживати його – “ану ж почитаю, невже воно там і справді так, як пише імярек”. А в УМХ задоволено потирають руки – хай лають, аби купували.

От у випадку із Чичеріною – та і всім запорєбріком – виходить схожа штука. Вже скільки говорено-переговорено – ну не тягніть до хати московитське сміття. Ну що ви, ми там не бачили такого, чого уже побачили за хоча б оці от воєнні роки? (А уважні люди пам’ятають і довоєнні, коли усілякі Жириновські в цілком собі мирний час дозволяли собі відверто українофобські закиди.)

Ні, я все розумію – що ви, як і я, виросли в радянські і пострадянські часи, виросли, варившись фактично у російському культпросторі (як казав один персонаж – “фільми іхніє смотрім”). Це ненаказуємо. Більш того, у нас вільна країна, і кожен може дивитися і слухати що завгодно. Я сам, наприклад, можу подивитися інтерв’ю якогось Міхалкова якому-небудь Вдудю. Ну просто тому, що в моїй системі координат колись цей персонаж був – і я, звісно, “по старій пам’яті”, “за остаточним принципом” ним можу зацікавитися. І фільм “Бригада” можу подивитися (точніше, послухати, фоном, під час роботи). Але – це усе приватний простір. Не публічний. А от в публічний простір я усе це не тягну.

Чому? Та тому, що це означатиме певну легалізацію цього простору, цього світу в нашій свідомості. А за легалізацією обов’язково прийде і розуміння. От, наприклад, я вже побачив – після купи гиготіння – пост про мотивацію Чичеріної, мовляв, а навіщо ж вона усе це сказала, що вона мала на увазі, може, то стьоб… Тобто уже йдуть спроби зрозуміти. А за ними – обов’язково будуть спроби навіть і виправдати. Це закон життя, інакше не буває.

Дегуманізація – слово неприємне і навіть страшнувате. Але це те, що нам потрібно зробити із запорєбріком. Дегуманізувати його, зробити стіну у своїй суспільній свідомості. Причому це не так складно, як здається. От, наприклад, я виріс на російській рок-музиці. Ну а на чому іще міг вирости хлопчик із забиченого степового села? Це ще добре, що на рок-музиці, а не на галімій попсі (хоча і її теж слухав, куди ж діватися було; от шансон якось оминув, тут Бог одвів). Але коли мій старший син почав цікавитися музикою – я вирішив не годувати його всіми цими Наутілусами, Кіном та іншими Чайфами. І, ви знаєте, знайомлячись разом із ним із здобутками світового музичного ринку – так, навіть часів мого дитинства (ви не повірите, але він в захопленні від Майкла Джексона) – я для себе відкрив цілий велетенський світ. І цей світ так органічно заступив собою отой “мірок”, що весь мій інтерес до запорєбрікової музики просто згинув, як роса на сонці. Недавно з якогось дива заходив на сайт “Чайфів”. Подивився в анонсах на тур “Скількись там років якомусь там альбому” (причому, що характерно, ніякому не знаковому, просто був альбом, але тепер, через 20 чи скількись там років вирішили його ще раз зіграти на концертах; очевидно, повний упадок, а гроші ж потрібні) – і навіть нічого включати не став. Відійшло. Відпало.

Тож особливих зусиль для втілення в життя гасла “Геть від Москви” і не треба робити. Просто зверніть увагу на інший світ – той, який більший і красивіший, цивілізованіший і багатший (у всіх смислах). Цікавтесь ним. В тому числі й позицією по Донбасу, так. А з Московією візьміть за правило – все, що там говориться, це говориться для внутрішнього споживача, дикого, малоосвіченого, з холопською, а то й відверто рабською психологією. От саме через таку якість споживача – і контент відповідний. Ви “1984” читали? Так там Орвелл уже все описав. Нічого нового з тих пір комуноїди-гебешники не придумали.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s