Подія, яка сталася в Запоріжжі, розлетілася не тільки по усій Україні, а і за її межі. Поговоримо про неї, точніше, не про неї, а про реакцію на неї, на дивовижну насправді реакцію.

Самогубця, вистрибнувши із вікна на Павло-Кічкасі (заводський район, один із найнеблагополучніших в місті), випадково убив дворічну дитину – яку під час траурної церемонії відмовився відспівувати священник УПЦ (МП), бо вона була хрещена “не в тій церкві” (Київського патріархату).

Люди обурилися, влаштували флешмоб #принесиляльку, шум навколо священника Євгена Молчанова (він і був тим РПЦшним попом, який відмовився виконувати відповідний ритуал) почули і за межами України, причому не тільки в сусідніх країнах, а й навіть у Великій Британії.

Почнемо з головного – відповіді на питання, винесене в заголовок. Чому ж суспільство так відреагувало? Та тому, що суспільство – неуважне, короткозоре і безпам’ятне. Ця практика московитської церкви (не будемо обманювати самих себе штучною вивіскою і називатимемо так звану “УПЦ (МП)” тим, чим вона є – філією РПЦ в Україні, РПЦ(У) з’явилася аж ніяк не на новорічні свята 2018 року в Запоріжжі.

Я сам, точніше, мій син став… гм, ну, назвемо це “жертвою”, хоча я так не вважаю… отже, став жертвою цієї практики, коли його відмовилися причащати в одній із московитських церков Житомирської області з тієї ж причини. Звісно, причастя і відспівування – це різні речі, але лише на емоційному рівні. Саме тому, через трагічність самої історії померлого хлопчика, цей епізод – один із багатьох насправді – викликав таку реакцію. Якщо ж розібратися беземоційно, то нічого нового, нічого особливого не сталося.

Більш того, я навіть виправдовую цього РПЦшного попа, Молчанова. Бо він діяв чітко за своєю посадовою інструкцією. Йому заборонено робити такі речі – він їх і не робив. І молодець – з точки зору свого керівництва. А тепер поставте на його місце якогось банального менеджера чи когось іншого, не пов’язаного з релігією та смертю дитини. Людина виконала свої посадові інструкції – що в цьому поганого? Отож бо й воно.

А погане в цій історії те, що:

а) батьки і родичі не подумали про такий нюанс;

б) ритуальна контора не подумала про такий нюанс;

в) суспільство не подумало про такий нюанс.

З пунктом а) все досить просто. Батькам дитини, очевидно, було трохи не до того – перш за все в емоційному плані. Родичі могли і не знати, в якій церкві хрещена дитина. (Хоча це якраз і є проблема батьків.) Тобто ситуацію можна було б і виправити, але, зважаючи на всі обставини, сталося так, як сталося.

Пункт б) – трохи інша історія. Цілком очевидно, що усім цим поховальним конторам наплювати на реальний релігійний стан речей в країні. Вони собі сидять на темі, мають певні бізнесові зв’язки із певними релігійними (тут, мабуть, варто взяти цей прикметник в лапки) організаціями. І подібні нюанси їх ніколи не турбували і не турбуватимуть надалі. Вони просто не розуміють – і не зрозуміють, – що ж тут такого сталося. Тут можна довго говорити про те, що подібна історія в Україні відбувається і з московитською мовою, і зі ставленням до Московії. Але про все це говорено-переговорено. Тому покладатися на подібні контори просто не варто. Їм на ваші релігійні переконання наплювати. Думайте про це самі. Навіть у таких важких ситуаціях, так. Ви ж люди, а люди взагалі мають думати. Завжди і всюди. Навіть перед гробом своєї дитини чи внука.

І пункт в). Це найголовніше. Складається таке враження, що суспільство, яке так різко відреагувало на цю відмову – усі роки незалежності проспало в анабіозі чи десь в Канаді. Таке ставлення РПЦ(У) до “не таких церков”, в першу чергу – до УПЦ КП, аж ніяк не є таємницею, ба більше, вони самі пишуть у оголошеннях на вході до церкви, що “вас тут не чекають”.

Може, ви нарешті навчитеся думати – і зрозумієте, що РПЦ(У) була такою ЗАВЖДИ. Що це – політика цієї філії КДБ-ФСБ (якою вона була з самого початку, можете тут ставити хоч дату перетворення Петром І церкви на частину державного механізму, хоч дату появи першого КДБшного патріарха і фактичного перетворення церкви на частину спецслужби), а не конкретного попа.

Шановні українці! Тільки тоді, коли ви почнете думати головою – такі інциденти зникнуть самі по собі. Тільки коли ви будете не просто ходити до вибраної вами церкви, а й пояснювати свій вибір і вимагати повагу до нього навіть від ритуальних стерв’ятників – такі інциденти зникнуть самі по собі.

Тільки тоді, коли ви почнете свідомо ігнорувати РПЦ(У), а також пояснювати свій ігнор і переконувати у його правильності родичів, друзів та інших – тільки тоді подібного в Україні не станеться. Бо зараз московитська церква ще почувається в Україні, як удома – в тому числі й через нерозбірливість українців. “Ну що такого станеться, якщо я піду посвятити паску у найближчу церкву, яка, так вже склалося, є Московського патріархату?” Станеться. Доки ви будете туди ходити, доки ви будете вважати, що ніякої особливої різниці немає – до тих пір вона і буде тут керувати.

Ще одна особиста історія, яка теж пояснює багато чого. Колись я брав участь у хрещенні дитини в римо-католицькому костелі. Батьки дитини просто спитали ксьондза – чи може православний стати хрещеним батьком католика. Ніяких заперечень з боку священника це не викликало. Знаєте, чому?

Бо католицька церква – це перш за все церква. І УПЦ КП – це перш за все церква. І УГКЦ. І УАПЦ. А РПЦ і РПЦ(У) – це не церкви. Це підрозділи московитської спецслужби. І діють вони відповідно. А ви, коли “просто йдете посвятити паску до найближчої церкви” РПЦ(У) – знайте, що йдете до ре(лі)гіональної філії ФСБ.