Сильні світу цього завжди мають свої інтереси в різних куточках планети. 1919-го це були українські землі, 2017-го – курдські. Народи, розірвані кордонами чужих держав, прагнуть до незалежності, сподіваються на підтримку світової спільноти, а та…

Курди – один із найбільших, якщо не найбільший бездержавний народ світу. В історії цього народу, як і в українців, бували періоди, коли їм вдавалося створити свою державу. Це – як і у нас – було ненадовго, а потім вони знову опинялися по різні боки кордонів.

Зараз про незалежний Курдистан знову заговорили всерйоз. Все-таки прем’єр-міністр Ізраїлю – не хвіст собачий, а потужний політичний гравець на близькосхідній мапі.  Та на заході швиденько заговорили про те, що ні про яку курдську державність йтись не може. Мовляв, тут з ІДІЛом війна, а ми зараз відірвемо потужні курдські мілітаризовані сили, які воюють з ісламістами – то що це буде? Одним словом, причина знайшлася.

І в цьому курди теж дуже схожі на українців. Я не буду зараз згадувати про усім відому історію Української держави, яку створили 1941-го у Львові сили, що обіцяли “тісно співдіяти з Націонал-Соціялістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації” – і яку ця Велико-Німеччина розігнала буквально за тиждень. Ця сторінка української історії добре відома. Але є іще одна, яку варто згадати.

В грудні 1918-го року, коли Україною керувала (принаймні, намагалася) Директорія, на півдні, в Севастополі та Одесі, висадилися французькі війська. Мета їхня була проста і в чомусь збігалася із нагальною проблемою УНР – воювати (в ідеалі до переможного кінця) із більшовиками. Точнісінько так, як у курдів та коаліції західних держав в Іраку та Сирії – всі разом проти ІДІЛ. А от далі…

А от далі все було дуже весело. Правда, не для Директорії. Справа в тому, що для початку війська Антанти (Британія теж брала участь, хоч і пасивну) вигнали з Одеси українську армію. А далі поставили свої умови.

Умови були прості. На території Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської і частково Харківської губерній залишалася влада Директорії УНР. Південніше з’являвся так званий “Южнорусский край” – яким керувала теж Директорія, але (!) російська. Із обов’язковим залученням до керівництва представників Добровольчої армії Денікіна-Врангеля.

Справа в тому, що на українські справи Антанті було плювати. У неї були свої геополітичні інтереси (пов’язані, наприклад, із Польщею, яка претендувала на “свою” західну Україну), в які УНР аж ніяк не вписувалася. За великим рахунком, англійцям і французам була потрібна та Росія, яка розпочинала Першу світову війну. Не монархія, а республіка, в дещо інших кордонах (без Польщі та Фінляндії) – але “єдина і неділима”…

…Точнісінько так, як 72 роки по тому. Пам’ятаєте Chicken Kiev speech президента США Джорджа Буша, який в Києві за 3 тижні до проголошення незалежності України застерігав від цього самого проголошення? Йому ж теж був потрібен єдиний Радянський Союз. З інших, можливо, міркувань, але зрештою нам від цього було не краще.

Отже, Україна 1919-го року програла – як програла і Антанта, до речі. Причому програла стратегічно, бо більшовики, набравшись сил (за рахунок Заходу в тому числі), розв’язали з Гітлером Другу світову, а потім захопили пів-Європи – зокрема, Польшу, заради якої (як противаги Німеччині) ті ж таки французи й перекреслили УНР як самостійний державний суб’єкт. Але при цьому Антанта встигла використати молоду українську державу у боротьбі з більшовиками.

Так само, як зараз захід використовує бездержавних курдів у боротьбі із ІДІЛ. При цьому чудово розуміючи, що ніякої підтримки державності Курдистану не буде – бо це якраз в плани коаліції не входить. Тому курдам, як і українцям 100 років тому, варто покладатися лише на власні сили. І на зброю, яку вони вже взяли у руки, воюючи з “Ісламською державою”.