Один яскравий приклад того, як можна легко і невимушено обхаяти українізацію.
Пишу я пост про радіоквоти.
“Да, шо хочу зазначити – радіоквоти це реально афігєнна тема.
Я оце останній тиждень маршрутками запорізькими накатався, то шо я вам скажу – стільки українських пісень я за все своє життя в ЗП не чув.
Сьогодні виходимо з манєжа запорожсталівського з Богданом після треньки – “Брати Гадюкіни” в холлі звучать. Ну люкс же! Коли раніше таке було?”
І так далі. А тепер дивіться, точніше, читайте дискусію під цим постом.
Розберемо ситуацію. Нібито причина незадоволення квотами зрозуміла. Але! І без усіляких квот “Рокс” крутить не тільки класичний рок 70-80-х, а і, наприклад, “радянський гавно-рок”. Я реально бачив плейлист, це через кілька днів після введення квот було, де пісні “Машини врємєні” були кожної години. Ніяким “Братам Гадюкіним” це й не снилося і не снитиметься.
Але людина не помітила (чи не захотіла помітити), як “говнарі” перебивають потік його улюбленого класичного року. А те, що “Брати Гадюкіни” перебили – помітила. Чому? Та тому, що на всіх перехрестях стоять спеціально обучені люди (“Народная воля”, хе-хе), які кричать, що квоти – це погано. І от людина звертає увагу. А про Макарєвіча ніхто не стоїть і не кричить. І воно не відкладається в пам’яті.
Отак і відбуваються маніпуляції із людською свідомістю. І це тільки один приклад. А насправді система працює, звісно ж, не на одну якусь конкретну людину – а на суспільство в цілому.