Один яскравий приклад того, як можна легко і невимушено обхаяти українізацію.

Пишу я пост про радіоквоти.

“Да, шо хочу зазначити – радіоквоти це реально афігєнна тема.

Я оце останній тиждень маршрутками запорізькими накатався, то шо я вам скажу – стільки українських пісень я за все своє життя в ЗП не чув.

Сьогодні виходимо з манєжа запорожсталівського з Богданом після треньки – “Брати Гадюкіни” в холлі звучать. Ну люкс же! Коли раніше таке було?”

І так далі. А тепер дивіться, точніше, читайте дискусію під цим постом.

Розберемо ситуацію. Нібито причина незадоволення квотами зрозуміла. Але! І без усіляких квот “Рокс” крутить не тільки класичний рок 70-80-х, а і, наприклад, “радянський гавно-рок”. Я реально бачив плейлист, це через кілька днів після введення квот було, де пісні “Машини врємєні” були кожної години. Ніяким “Братам Гадюкіним” це й не снилося і не снитиметься.

Але людина не помітила (чи не захотіла помітити), як “говнарі” перебивають потік його улюбленого класичного року. А те, що “Брати Гадюкіни” перебили – помітила. Чому? Та тому, що на всіх перехрестях стоять спеціально обучені люди (“Народная воля”, хе-хе), які кричать, що квоти – це погано. І от людина звертає увагу. А про Макарєвіча ніхто не стоїть і не кричить. І воно не відкладається в пам’яті.

Отак і відбуваються маніпуляції із людською свідомістю. І це тільки один приклад. А насправді система працює, звісно ж, не на одну якусь конкретну людину – а на суспільство в цілому.