Гордійчук і Буданов. Два герої двох “братніх” країн

Одним із найзворушливіших, найголовніших моментів учорашнього святкування Дня Незалежності на однойменному майдані столиці стало присвоєння звання генерал-майора полковнику Ігорю Гордійчуку. Багато хто не зміг втримати сліз в момент, коли полковник, якого вже поховали навіть вороги, за допомогою двох Героїв України вийшов за своїм новим званням.

Ігор Гордійчук – один із героїв московитсько-української війни. Один із її символів. Для тих, хто не знає, ось лінк на Вікіпедію, почитайте про його подвиг. Ця історія, вона назавжди вписала в новітню історію України. І прізвище “Гордійчук” стоятиме в ряду таких прізвищ – “Нігоян”, “Рибак”, “Кульчицький” і ще багато-багато інших, – про які не треба буде нічого пояснювати. І пригадувати. У кожного, хто пережив ці події, війна буде автоматично асоціюватися із цими прізвищами. Прізвищами, які увійшли в історію своїм героїзмом.

А з того боку порєбріка була своя війна. (Цієї для московитського керівництва і московитів в цілому – просто немає. “Ихтамнет”.) Війна в Чечні. І там був свій символ. Це не мої слова і вигадки, це цитата з багатьох тамтешніх передач і документальних фільмів. “Символ другої чеченської”. І теж, за дивним збігом обставин, полковник. Полковник Юрій Буданов. Який увійшов в новітню історію Московії аж ніяк не героїзмом – а викраденням і убивством (а також недоведеним зґвалтуванням) чеченської дівчини.

От вам і різниця, от вам і два світи. В одному герой – той, хто воював за свою землю і переміг не тільки ворога, а й смерть. А в іншому – той, хто прийшов на чужу землю, зґвалтував і вбив цивільну, беззахисну людину. Причому мова навіть не про те, що реально вчинив полковник Буданов (до речі, він родом із Харцизька Донецької області, а вчився в Харкові) – а про те, як сприйняло його дії суспільство. Я не можу уявити, щоб в Україні став героєм офіцер чи солдат, який би знущався чи убивав мирне населення – навіть сто разів промосковського Донбасу. Згадайте свіжу історію з “Торнадо” – багато людей вийшло їх захищати і підтримувати? Отож. А в Московії Буданова реально вважали героєм. (В тому числі й через ту історію з Ельзою Кунгаєвою – як би це цинічно для нас з вами не звучало, але в путінській Московії для багатьох убивці “чурок нерусских”, незалежно від наявності чи відсутності вини, це герої.)

Полковник Гордійчук – герой України. Герой, який переміг смерть, за якого молилася країна, якому допомагали в світі, який повернувся до життя і став справжнім прикладом. Прикладом в прямому смислі – для молодих богунівців, які чудово знають, ХТО очолює їх ліцей. Полковник Буданов – герой Московії. Герой, який убив 18-річну дівчину і який тепер лежить в землі, отримавши кулю у відповідь, нехай і через десятиліття.

Два полковники. Два герої двох країн. От у цьому і є головна відмінність нас від них. І на нинішній московитсько-українській війні також.

Advertisements

2 thoughts on “Гордійчук і Буданов. Два герої двох “братніх” країн

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s