You’re in the jobcentre now

Отже, я – безробітний. А це означає, що я маю право на отримування допомоги від держави. От за цією допомогою я і звернувся.

У нас тут все можна. Не можна тільки жити без даху над головою ходити по вулиці без сорочки, без капелюха чи без черевиків. Кожного, хто порушить це правило, поліція ловить і відсилає на острів Дурнів. Вважають, що коли ти нездатний заробити собі на житло й на одяг, значить, ти безнадійний дурень і тобі місце саме на цьому острові. Деякий час тебе там і годуватимуть, і поїтимуть, і пригощатимуть чим захочеш, і нічого робити не треба буде. Знай собі їж та пий, веселися та спи, та гуляй скільки влізе. Від такого безглуздого проводження часу коротулька на острові поступово глупіє, дичавіє, потім починає обростати шерстю і зрештою перетворюється на барана чи на вівцю.

М.Носов, “Незнайко на Місяці”

Проспект інженера Преображенського, 33. (Раніше – проспект Радянський.) Місце, де збираються безробітні з правобережних районів Запоріжжя. Місце, куди я відправився за… Чого там гріха таїти – за грошима. Невеликими, але які вже є.

День 1

8 ранку. В центрі тихо і спокійно відвідувачів менше, ніж працівників. Охоронець стоїть ґанку, курить і розмовляє з якимось відвідувачем, очевидно, знайомим чи постійним клієнтом цієї богадільні. Двері в центр відчинені, можна зайти і стояти усередині. Або не стояти, а займатися корисною справою – самостійним пошуком вакансій.

Справа в тому, що там в центрі стоять біля входу такі стенди з різними пропозиціями роботи. Я цікавості заради обійшов пару з них. Звісно, нічого не те що мого, а схожого на моє не знайшов. В основному “кваліфіковані спеціалісти” технічного характеру і різнороби.

Прямо навпроти входу сидить диспетчер-консультант. В перший день моє знайомство із центром обмежилося саме цією стійкою. Мене записали у комп’ютер і видали талончик на наступний день. Питання “Навіщо витрачати на це цілу людину, якщо можна зробити на сайті віконечко, де безробітний записався б сам” зависло у повітрі. Взагалі, як на мене, народу там працює трохи забагато (чи не трохи) – ну та державна структура, чого ж не повитрачати наші з вами гроші, еге ж?

День 2

11.00 – час, на який мені призначено. І це не жарти. Як пояснили нам на семінарі – пропуски визначених дат і часу караються дуже суворо. Караються відкладенням виплати. Так що це вам не університетський семінар прогуляти.

Отже, я прийшов о 10:56 – відразу до призначеного мені спеціаліста. (Цікаво, що у людини, яка вперше взяла в руки мою трудову книжку в центрі зайнятості, таке саме прізвище, як і у тієї, яка мене по суті звільнила – віддала трудову мені, тобто моєму куму.) Владлена Янівна люб’язно і згідно із законом перейшла на українську – і ми почали процес знайомства.

Для початку я засмутив її записом у трудовій. “Заступник головного редактора. Ну, і де ж мені для вас таку вакансію знайти?” – зітхнула вона і почала щось шукати в комп’ютері. Час від часу її відволікали дзвінками (причому і на мобільному вона теж відповідала “Центр зайнятості”), причому відволікати, судячи з усього, такими питаннями, які не додавали їй наснаги та оптимізму.

Детально ознайомившись із моїми документами – паспорт, ІНН, диплом і, звісно ж, трудова – Владлена Янівна необережно задала питання, яке практично добило її. “А заступник головного редактора – це чого?” “Інтернет-сайту”, – не виказавши голосом ні нотки троллізму, відповів я. “Мда”, – відреагувала моя харон у світі безробітних. І продовжила забивати дані.

Перед походом мене лякали тим, що доведеться їздити по вакансій, домовлятися, щоб тобі писати відмову (бо зазвичай ці вакансії – таке собі). Але у моєму випадку, мабуть, відправляти мене просто не  було куди. Ну дійсно, звідки в Запоріжжі вакансії заступників головредів інтернет-видань. Ні, самі заступники ясно що є – але такі посади закриваються без допомоги центрів зайнятості.

Тому перше наше побачення обмежилося заповненням усієї документації та випискою мені двох наступних рандеву. На наступний день на семінар, і на наступний тиждень – знову до Владлени Янівни. Причому не просто так, а з презентом. Презент заключався в папці-скорозшивачу, десяти листах паперу формату А4 та ксерокопіях усіх потрібних документів. Отак – я ще не встиг стати на облік, не отримав ще жодної копійки, а уже маю витратити певну суму грошей.

До речі, про гроші. Картка для виплат у Приватбанку у мене давно відкрита – тому треба було лише взяти виписку р/р і принести в центр, аби вони мали куди нараховувати мої космічні 70% від середньомісячної зарплати за останні 12 місяців. Виписку я взяв у своєму відділенні за кілька хвилин.

День 3

Семінар! Це солодке слово повернуло мене у першу половину 2000-х, у веселі і дурні студентські часи. Кум, дізнавшись, куди я направляюся, ще й пожартував на рахунок конспектів. Звісно, ніяких конспектів я не брав і не збирався брати. І правильно зробив – бо працівниця центру говорила на семінарі московитською, а позаяк я цю мову на слух дуже важко сприймаю, то просто відключився і перебував десь в астральному тілі, куди долинали якісь уривки фраз. Зокрема така, що всім чоловікам, які були присутні на семінарі, після оного треба піднятися на другий поверх – там буде ярмарка вакансій. Тут я промовив три з п’яти своїх слів за весь цей день в центрі: “А це обов’язково?” (Четверте і п’яте було – “До побачення”. Для такого без п’яти хвилин мізантропа, яким є в реалі ваш покірний слуга, це навіть і забагато. Можна було б обійтися останніми двома. Так, я ввічливий мізантроп. Навіть маршрутчикам завжди кажу “Дякую” або за сільською традицією “Спасіба”.)

Про ярмарку трохи згодом, ще пару слів про семінар. Присутні там були люди різного віку, зовсім молодих не було, але до 30-ти років кілька дівчат побачив. Були і люди за 50. Якоїсь однозначної картини не змалювати, одним словом. А ще були двоє екс-АТОшників, ну, чи екс-солдатів ЗСУ (не знаю, чи служили вони в АТО). Здогадався я просто. Справа в тому, що на ярмарку вакансій був запрошений воєнком Хортицького району – пропонував роботу “служба за контрактом”. Тому-то покликали туди самих чоловіків. А ці два чоловіки щось пожартували на тему “Ми вже знайомі з цими вакансіями” – вибачте, з астрального тіла було погано чутно.

От на цій ярмарці я, хоч і лазив у смартфоні, включився і послухав. Воєнком – такий типовий військовий, розмовляв нормально, але періодично в мові майже проскакувало оце от беззвучне “мля”. Особливо коли він почав дискутувати – і майже лаятися – із одним з присутніх, який задвинув потужний аргумент про те, що “себе шкода” і “хто про маму подумає”. Воєнком навіть намагався витурити – словесно, звісно – чувака за двері, але той відмовився, бо ж “я тут під запис до кінця”.

Особливо пафосних речей дядько не говорив. Звісно, сказав, що ситуація така, агресія Росії, треба допомогти батьківщині, що це справжня чоловіча робота. Але в основному говорив про прикладні речі – зарплата, умови, пільги для УБДшників. Одним словом, нормально говорив. Мені сподобалося. Наприклад, в кінці виступу додав, що може хто соромиться тут при всіх питати про якісь нюанси, то я, мовляв, ще буду тут, якісь документи заповнюватиму, то можете підійти і в особистому порядку поспілкуватися.

Сказав порадитися з сім’єю – то я приїхав додому і почав радитися. Богдан відразу сказав ні: “Бо як тебе уб’ють, то нас залишиться я і мама, а я хочу, щоб і ти був”. Це я так, в режимі жарту – куди мені з моїми хронічними захворюваннями і відсутністю строкової служби потикатися в такі речі.

А ще я спробував пошукати роботу самостійно. На першому поверсі висить такий спеціальний термінал, де можна подивитися будь-яку вакансію у, здається, будь-якому регіону України. Я вибрав найпідходящішу – “журналіст” в рідній області. Нахабно поставив собі зарплату від 5 тисяч. Результат – перед вами.


P.S. І ще пару картинок, які до центру відносяться опосередковано. Просто це парковка біля нього.

Як ви думаєте, що там у чувака під лобовим склом? Значок “інвалід”? Георгіївська стрічка? Триколор? Владімір Владімірович Хуйло? А ось вам! 😉

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s